Нема меж нахабству людей із сусідньої країни. Надто ж – нахабству людей публічних…
Цього персонажа з його популярністю владоможці-імперці використовують, ніби гумовий одноразовий виріб. В’яжуть на шию закривавлений воловід, примушують мекати капості за чужу межу. І він запопадливо та блазнювато мекає…
Але найогидніше, коли за рік-другий та ж таки базя із тим-таки імперським воловодом на шиї, мовби нічого не було, навіть не позичаючи у Сірка очей, суне за цю межу зі своїм нікчемним «творчєством», аби ласо попасти тут на соковитій українській травиці…
Це — про «Васю». Він же – «стіляга із маскви», він же – Валєрій Сюткін, який «сімома тисячами над землею» нещодавно пролетів фанерою над Україною. Бо його не пустили, бо він – не в’їзний.
Що до цього додати?
Хіба – гучне «Слава Україні!» і щира дяка пильним державним і митним органам, які перепиняють чуже «сміття» на кордоні, бо й те сказати – у нас свого, подібного «стіляжного сміття» доволі.
В одній зі своїх пісень Сюткін буцімто їде автівкою серед ночі, і там у нього «янтарьом шкала в тємнотє горіт…», і це йому – «как гіпноз»… Шкала автомобільних приладів – то малий гіпноз, а Україна Сюткіну і таким як він імперським «мастєрам культури» – гіпноз клінічний: нестримно, мов магнітом затягує.
Оно, навіть сам придворний камергер «дєятєлей культури» Нікіта Міхалков нещодавно зауважив, що за останні 25 років вони, тобто імперська Росія, «Украину потеряли» і тепер, мовляв – «только война, только кровь»…
Оце і вся їхня «пісня», давня, і до болю знайома.
Тому принагідно буде згадати інший совдепівський шлягер – «Астанавітє музику»! Це саме те, що на часі. Потрібно всіляко не допускати розповзання нашою територією чужинської та відверто агресивної антиукраїнської «культурки». Гнати за Хутір Михайлівський і тих, хто пхається нею тут приторговувати, і, власне, самі взірці, що й досі брудними патьоками вергають на наші голови нібито українські радіо- і телеканали.
Леонід Ісаченко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
