Про це годилося б писати до Різдва, бо мої зустрічі з Іваном Малковичем відбувалися якраз на різдвяні свята. Першого разу я засіяв пшеницею-пашницею в його офісі видавництва «Абабагаламага», біля Бесарабки («з одного боку меморіальна дошка Ґолді Меїр, з другого — синагога Бродського» — уточнював іронічно пан Іван)…
Я тоді приїхав брати книги для першої в Чернігові української книгарні. Вона мала назву «Добра книга» (а потім переназвана на «Інтермеццо») і відкрита була чернігівською «Просвітою».
Дві в Україні «Просвіти» відкрили тоді книгарні — чернігівська і львівська. До того ж, чернігівська — власними ресурсами, бо київська централя традиційно помочі не дала…
Малкович радів моєму засіванню, що, правда, не позначилося на умовах торгівлі (за американським принципом допомоги Британії у війні: «платиш – береш», ніяких «на реалізацію»). Уміє чоловік поєднати поезію з діловою хваткою…
До речі, Малкович був подивовуваний, що «Просвіта» хоч десь зайнялася книготоргівлею і нарікав на Мовчана, що отримував мільйони з держбюджету на всеукраїнську «Просвіту»… Проте, заради об’єктивності варто сказати, що й ВУТ «Просвіта» видало багато потрібних українських книг…
Малковича в літературу благословила Ліна Костенко, котра зі свого затворництва угледіла свіжий талант. Малкович, бачу, лишився вдячним — і представляв Ліну Василівну у турне Україною, що, на жаль, обірвалося. І його видавництво пустило у світ її книги. Чекаємо, як мінімум, і на три нові.
Про поезії ж Малковича можу говорити багато — і про буковку Ї, і про баранчика, і про еротичного «Повстанця»… Та найбільше мені подобається: Зближалося на тридцять літ// Моря сповільно замерзали// Дороги зчорна позіхали// І їжаком котився світ.
А на його книжці «Все поруч» автограф: «Василеві Чепурному з найщирішою приязню і найдзвінкішими різдвяними побажаннями. Іван. 21.12.2010».
Василь Чепурний
