БауМайстер захищає Маргариту

Отже Булгакова підтримує сам вільний філософ Андрій Баумейстер! Я вважаю, що філософи й історики можуть висловлюватися про письменників, але це все ж не їхня парафія і не їхня професія. Баумейстеру буде соромно, коли він прочитає ті твори Булгакова, яких він не читав, яких він не знає, в яких навіть українська антропологія викликає у цього великого письменника єдине бажання — убити цих «обезьян»-українців.

Так от: антагоністом Булгакова був і залишається Микола Куліш. Про це також свідчить і біографія, і творчість останнього. Але хто з киян знає про Миколу Куліша? Може, якийсь наш театр класно поставив “Мину Мазайла”? Щось я такого не пригадую. “Патетичну сонату” тим паче ніхто не поставить. Ось це і називається культурною немічністю.

Микола Куліш, звичайно, в труні не перевертається, він — поза земними справами, але людям, які знають текст і підтекст, усі ці спічі на захист Булгакова нестерпні. Це ницо і підло так зневажати Куліша, розстріляного у Сандармоху.

Про що може сказати українцям цей «вільний» філософ Баумейстер, якщо його надихає Булгаков, а не Куліш? Не знаю, що він може сказати. Іноді краще промовчати. Однак наші згадки про Миколу Куліша у ФБ — це ніщо. Він має жити на сцені. Дуже прикро, що такі цікаві колізії, як дискусія між Кулішем і Булгаковим на рівні текстів, на рівні біографій не збуджує мистецької уяви, а саме Куліш був тим, хто побачив в СРСР відроджену Рос. імперію. Деяким укр. інтелектуалам варто просто піти на пенсію…

***
І ще цікава річ: ми не хочемо фінансувати з державного бюджету музей письменника-українофоба Булгакова, а нам, як контраргумент: Шевченко читав Пушкіна. Звичайно, читав. Для Шевченка мистецтво відкрилося у Петербурзі. Щоправда, Шевченко читав також і Міцкевича — в оригіналі, до речі.

Однак той факт, що Шевченко читав Пушкіна, “Полтави” якого не любив, не змінює того, що сам Пушкін був огидним імперіалістом і дуже войовничою людиною. Читайте його травелог “Путешествие в Арзрум” — про похід Паскевича 1829 р. в часі російсько-турецької війни, учасником якого був Пушкін.

Поїхав він на Кавказькі води, але стало йому на тих водах сумно — вирішив побачити Кавказ. Усе це дуже цікаво читати, особливо про грузинів гарно сказано. На думку Пушкіна, їхні розумові здібності “ожидают большей образованности”. Згадано у цім травелозі й Харківський університет, “который не стоит курской ресторации”.

А скільки конференцій про Пушкіна Харківський університет провів! Мабуть таки сотні. І при цьому жодної згадки про Пушкінову оцінку їхнього вузу. Сам Пушкін в часі цього походу патріотичних віршів таки не написав, за що його критикували рос. журнали. А в одному французькому виданні було сказано, наче він написав сатиру на Паскевича. Саме цей факт обурив Пушкін, він його заперечив, опублікувавши свій травелог.

Мене особисто найбільше вразило, як цей великий і прекрасно вихований поет накинувся з нагайкою на якогось невихованого турка, коли останній не хотів впустити Пушкіна у свою саклю. От і весь рос. характер — у найосвіченішому, ба, геніальному варіанті…

До речі, у Києві був і музей Пушкіна, але якось він непомітно випарувався. Пушкін у Києві був, поклонявся пам’ятникові Іскрі і Кочубеєві — його скинули в часи Підмогильного, є згадка про це у романі “Місто”. Герой цього твору Радченко помітив повалені фігури цих донощиків.

Роксана Харчук