Гоголь як дзеркало нашої війни. Сьогодні багато скигління про Миколу (Ніколая) Гоголя. Чи він «наш», чи не «наш». Дозвольте і мені слово. Він «наш» і не «наш». І в цьому його драма, ба навіть трагедія. Цей обдарований чоловік із шляхетного козацького роду спробував (добровільно, але за вимушених обставин) поєднати «дві руські народности».
В житті, в творчості, а головно – в душі. Поєднати органічно непоєднуване в своїй кореневій сутності. І що ж вийшло? Життя пішло шкереберть. Творчість зродила геніальний реалістично-фантасмагорично-магічний «кубізм» із чужих слів і дорогої серцю автентики. А душа зламалася в сум’ятті неприйняття духу чужинства.
Так і імперія останні триста літ силою і підступом намагалася злити в одно «дві руські народности» під її різними, але однаковими за суттю диктатурами (царизм, сталінізм, путінізм). І чим це нарешті закінчилося – Ждановим-Маріуполем, Артьомовском-Бахмутом, Авдєєвкой-Овдіївкою…
Читайте Гоголя. Читайте письмо Згори. Олія не змішується з вином.
Мирослав Дочинець
