Культура

Більше, ніж Поети, ще й Орфеї!

Я теж люблю драйв. Але мене залишають байдужими Жадан і собаки, Андрухович і Карбідо, тим паче Калуш, що вдає із себе темношкірий реп. Думаю, я не відчуваю драйву від того, що хтось вдає із себе співаків, реперів чи іще когось, але насправді ними не є. Поети можуть бути Орфеями й тоді, коли не співають.

Андрухович і без музичного супроводу — Орфей, а от з музичним супроводом він перестає для мене Орфеєм бути. І хоч би хтось сказав про це Юрієві.

Про українських реперів я взагалі промовчу. Українцям добре вдаються усілякі запозичення, але вторинність при цьому лишається, усе це не надто цікаво. Я відчувала і досі відчуваю драйв тільки від братів Гадюкіних, а ще від сестрички Віки (але не всієї). Думаю, справа тут перш за все у вмінні співати, у музичній віртуозності. Можливо, Кузьмінський теж наслідував Елвіса, але яким же багатогранним був його доробок: і польське міжвоєнне танго, і українська народна пісня, і коломийка, і рок-н-рол, і блюз. Але перш за все брати Гадюкіни були блискучими музикантами. Як же божественно вони грали. І без спецефектів. Один саксофон чого вартий.

Не кожен може співати. Іноді краще й помовчати.

Роксана Харчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.