Культура

Метареальність Томаса Вулфа

У часи епідемій кожний шукає якесь місце спокою і рівноваги. Для мене найкращим місцем втечі завжди була література. Серед книжок, які люблю, є особливі книжки і особливі письменники. «Подивися на дім свій, янголе» Томаса Вулфа я перечитувала кілька разів, а цієї осені перечитала знову разом із продовженням твору — романом, який вже вийшов без письменника, бо він помер. Це роман «Додому нема воротя». Загалом понад 1200 сторінок.

Які враження?
По-перше, це саме вміння писати прозу, яке у Вулфа якесь вроджене, він пише, як дихає. По-друге, це ліричність романної прози. По-третє, це життєлюбство. Роман, що заперечує смерть. Роман, що заперечує жорстокість чи, може, приймає її як необхідність. Роман про безстрашність маленької людської душі. Саме вона, а не рід, як випливає із прози Вулфа, є тривкішою за життя і сильнішою за смерть.

Отой другий роман про неможливість повернутися додому цікавий з огляду на те, що в ньому ідеться про прочитання автобіографічного дебютного роману Вулфа у його рідному місті, про обмеженість його земляків, що вбачали у творі лише карикатуру на самих себе.

Насправді Вулф зробив безсмертними і свою матір, і батька, котрих ніколи не ідеалізував, і своїх братів, і сестер, і свій рідний Ешвілл (Північна Кароліна). І такий успіх, бо від публікації роману минуло вже 90 років, можна пояснити не тільки вродженим талантом, душею самого автора — безстрашною і ніжною, але і його освітою: грецька література, передусім Еврипід, безсмертний Шекспір, якого читав напам’ять батько майбутнього письменника, навчання в Гарварді. Вулф є богом опису. Гори, мохи, потоки, розсипи кульбаб, запахи і небо — Карибське море із вітрильниками над головою. І панорама містечка — брейгелівські фігурки. І кольори — золото і сапфір.

Хоча романи Вулфа не назвеш оптимістичними, в них багато болю, а перший роман — взагалі про втрату: втрату братів, втрату дитинства і чистоти, тієї чистоти, що не має нічого спільного із гігієною блискучої сантехніки і душових із кахлів, втрату першої любові, втрату невинності, втрату віри у те, наче ти несмертельний, віри, що притаманна юності. Попри всі ці емоції, які, якщо вірити рекламі не назвеш позитивними, це — великий роман, бо його авторові вдалося залишити свою родину і своїх земляків, а також Америку на літературній мапі світу.

Вулф ніколи не гнався за успіхом — цією кольоровою птахою американської мрії. Точніше він вважав, що сама ідея успіху — класна, але американці її спростили і спаплюжили. Успіх для нього — це побачити все: інші історичні часи і культури, відчути все, все пережити і сказати іншим про свій досвід, поділитися своєю множинністю.

Коротше: ця проза нагадує той шолом, що його пропонуватиме Meta. Саме Вулф є творцем того, що нині ми називаємо метареальністю. Жодні окуляри, крім звичайних, якщо у вас поганий зір, не потрібні. Взагалі я дивуюся, як погано у людей із уявою, якщо завдяки словам, вони не здатні уявити картинку, не здатні переселитися в інший світ. Доба слів скінчилася — почалася доба візуальності. На жаль, я у нову добу не переселюся. Слова, слова, слова… хтось же має донести віру в них до могили.

Роксана Харчук

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.