Москва завжди вміла ідеально робити три речі: брехати, красти і грабувати. От вам лише три приклади з різних часів. Жовтень 1552 року. Триває затяжна облога московським військом на чолі із самим царем Іваном ІV Жахливим міста Казань. Облога була не дуже вдалою. Кілька разів московити ходили на штурм і щоразу захисники міста відкидали їх зі страшними втратами.
Нарешті цар запропонував казанцям почесну капітуляцію і дав своє “непорушне царське слово” не чинити містянам насильства і навіть не грабувати Казані. І місто відчинило свою браму.
Даремно воно це зробило. Цар казав, що він є господарем своєму слову, тому як дав його, так і забирає. Московити влаштували страшну різанину. Подекуди гори тіл були вищими за міські стіни. Іван Жахливий навіть не зміг тріумфально в’їхати – посіпаки заледве змогли розчистити кілька десятків метрів вулиці. Ну і, звісно, Казань було начисто розграбовано.
До слова, за легендою саме тоді московити отримали своє знамените прізвисько, за яке наразі Цукерберг банить. З тюркської це слово перекладається як “зарізяка”, “живодер”.
Або ось 1936 рік. Немає вже царів – у Москві сидять більшовики на чолі з “генієм усіх часів і народів” та “кращим другом” фізкультурників, вчених, полярників, колгоспників, військових тощо товаришем Сталіним. А в Іспанії іде громадянська війна. СРСР надає одній із сторін – “республіканцям” широку допомогу зброєю, амуніцією, продовольством, медикаментами та “добровольцями”. Але поступово шальки терезів схиляюься на бік “фалангістів”. І тоді товариш Сталін запропонув своїм іспанським друзям взяти золотий запас країни на збереження, вивезти тимчасово в СРСР. Таким чином до Москви було доправлено 510 тонн іспанського золота. Багато було не у зливках, а в старовинних монетах, які самі по собі являли величезну нумізмтичну цінність.
Щойно кораблі вивантажили золото, уряд СССР оголосив, що бере назад своє чесне слово і всю зброю, продовольство, медикаменти, транспорт, боєприпаси та амуніцію, яку СССР давав “республіканцям” безкоштовно, тобто “в подарунок”, їм доведеься оплатити. Цим самим золотом. За ціною, яку Кремль сам призначить.
Зрештою більшовики оголосили: на сплату військових замовлень усі 510 тонн і пішли. Ще й не вистачило. І да – було оголошено, що частину золота Москова забирає як оплату “евакуації” його з Іспанії. Небагато – лише 51 мільйон долларів США (на нинішній курс десь півмільярда). А кілька тисяч іспанськх комуністів, які теж втекли до СРСР, товариш Сталін наказав розстріляти. Про всяк випадок.
А от вже сучасність, 2002 рік. Немає в Кремлі ані царів, ані генеральних секретарів ЦК КПРС. А сидить там цілий “демократично обраний народом” президент. А навколо іракського диктатора Саддама Хусейна та самого Іраку знову згущуються хмари. Попереду нова війна. Москва виступає на боці Іраку й усіляко заважає міжнародній коаліції. Особисті посланці путіна обіцяють Хусейну підтримку. І пропонують про всяк випадок вивезти з країни до Москви її золотий запас, що й було зроблено – загалом близько 90 мілярдів у доларовому еквіваленті.
Проте жодної допомоги Іраку у протистоянні з США та їхніми союзниками Кремль не надав. До останнього Хусейн з валізою грошей переховувався по криївках, намарно сподіваючись на втечу до Москви. Зрештою його було затримано й страчено. А Москва отримала свою частку “іракського пирога” – кілька дуже “жирних” контрактів на розробку нафтових родовищ. Тобто Саддама Кремль тупо продав. І не лише за нафтові концесії, але й в обмін на те, що США заплющили очі на злочини путінців у Ічкерії. Доля іракського золота досі не відома.
Українці теж вже неодноразово переконувалися, чого варте “слово честі” московских загарбників. Під Іловайськом і Донецькому аеропорту – це найяскравіші й найвідоміші випадки. Ну, а про грабунки – то взагалі окрема історія. Вживані унітази та електрочайники без підставок назавжди увійдуть до веселої історії Москви.
До слова: Іван ІV Жахливий був улюбленим ісоричним діячем Сталіна. А Сталін – улюблений історичний діяч пуіна. “Совпадние? Не думаю”.
Павло Бондаренко
