Буденні думки навмисне розвіяла, відзначаючи професійне свято – День журналіста. Обрала літній майданчик ресторанчика неподалік нашого дому. День був сонячний, не спекотний, хотілося затінку й спокою. Посиділи з колегами за ретророзмовами, як добрі друзі-товариші. З обслуговуванням все гаразд. З кухнею – прокол. Подавали форель з овочами. Куштуючи, мимохіть порівнювала страву, до слинки в роті згадуючи рибу з овочами, яку готують в одному з чернівецьких лісництв, де якогось року святкували День журналіста…
Баклажани, які так люблю, теж не вдалися. Дана, дивлячись на мене, «розшифровувала»: «Зараз говоритимеш, чого так любиш тільки свою кухню…» Справді, так воно і є. Знала ще одного любителя тільки своєї кухні. Світлої пам’яті балетмейстер Буковинського ансамблю Дарій Ластівка. Віртуоз гостинності — накрити стіл, щоб усе було смачно і «гармонійно до ладу».
Коли вийшла з декретної відпустки, нашу редакцію переселили в один з будинків на вулиці Федьковича. Це дачний район Чернівців за часів Румунії. Тут кожен будинок зводився за оригінальним проєктом (такою була вимога). А під час декрету цією вулицею я щодня возила Дану на прогулянку до центрального міського парку. Часто перестрівала Дарія Григоровича, який тут мешкав і завжди запрошував у гості. Після смерті дружини й одруження сина, який жив окремо, артист, як сам казав, «почав призбирувати анекдоти про 
старечу самотність». Тому був радий кожній розмові зі мною, йому було приємно погратися з Даною.
Щоразу він помічав якісь нові деталі — «мама при розмові завжди стоїть у третій танцювальній позиції», а дитячий комбінезончик «такий оригінальний… – це ви самі шили? – молодець!». Завжди не забував похвалити. Але при цьому потайки – щоб я не помітила, але я то зауважила! — роздивлявся зі споду мереживні «крильця» одежини — пересвідчитися, що мій шов гарний, як фабричний…
Коли вийшла з декрету, завела в газеті«Буковинське віче», де працювала, окрему колонку (гумору, який він збирав) для Дарія Ластівки. Для того, щоб якось «матеріалізувати» захоплення артиста, заповнити його емоційний вакуум (бо з Чернівецької філармонії заслуженого артиста України на той час «пішли на пенсію»).
Звірити з рукописом, перечитати набраний на комп’ютері текст Дарій Григорович, попередньо зателефонувавши, приходив у редакцію – його будинок за чотири будівлі навпроти. Згодом йому це чомусь надокучило. «Оленко, хто краще за вас поправить написане мною? Зробіть усе самі. А в обід приходьте на каву — я приготую її на «зекономлений» час!»
Отак обідньої пори я ходила на каву до Дарія Ластівки… Одного разу сказала, що не прийду, бо голодна і йтиму додому на обід. «І в моєму домі, через дорогу, є обід! – почулося в телефонній трубці. — Чекаю…»
То є тип естетів, уважних і прискіпливих до найменших деталей. Від третьої танцювальної позиції (не на 
сцені, а в щоденному побуті) до п’яти видів оформлення вареників і випікання горіхового кексу за власним рецептом, яким він поділився з читачами «Буковинського віча». Від кута підйому ноги танцівника до градусу усмішки танцівниці на сцені…
Того дня обідній стіл Дарія Ластівки був сервірований за всіма вимогами етикету. Та чомусь мене найбільше зворушили… серветки зі сніговиками. Очевидно, що підібрані відповідно до — натоді — зимової пори… І щоразу, коли обідала в Дарія Григоровича Ластівки, помічала найменшу деталь, якою господар буденне застілля перетворював на святкове…
… А зараз на терасі ресторану, що поруч з нашим будинком, народ потрохи відходить від карантинних обмежень. Вже грає жива музика. Звучить джаз-варіант «Гуцулки Ксені». А ось трубач виводить соло. Мелодія елегійна — як згасання почуттів і перший дотик штилю. «Приєднуйся! – пишу подрузі у вайбер, — Прилітай, як Маргарита до Майстра. Трубач гратиме довго…»
Олена Чайка,
на світлинах: в гостях у Дарія Григоровича Ластівки;
на хвилі елегійної мелодії; після концерту
заслуженої артистки України Олени Урсуляк,
де акомпаніатор Руслан Рамазанов цікавиться,
якою мелодією привітати мене з Днем журналіста…
