Не стало Тараса Мельника, одного з організаторів фестивалю «Червона рута». Ще рік тому він телефонував мені, заохочував приєднатися до його нового проекту, чергової проукраїнської «афери». Я відмовився..! Тарас Мельник – мій земляк. Уродився, як і я, на Закарпатті. Він пролепетав свої перші звуки в селищі Перечин, а я хтозна де в горах… Словом, закарпатські вуйки в Кийові знаходили один одного за будь-якої погоди…
Було!..
Тоді ще, видається мені, каґебня не повигадувала ані «Просвіти», ані «Руху»… Наприкінці 80-тих. Десь тими роками я працював у видавництві «Веселка». Там-то Т. Мельник (як і син В. Стуса – Дмитро) і розшукав мене та запропонував.., здавалося б, казна-що! В голові Тараса вимальовувався тоді фестиваль «Червона рута»…
Позаяк закарпатці в Кийові – се вам не наділені розумом чернігівці або полтавчани, а щиросердно-«обділені» сини матінки України, то я спершу й купився на пропозицію Тараса. Вперше, зустрівшись з ним, щиро кажучи, й не збагнув, власне, що він від мене хоче. Видається, що й він у чомусь намагався переконати мене… та не зміг. Принаймні Тарасові Мельнику конче кортіло змін у тодішньому суспільстві! Щодо моєї вдачі – то я не проти! Тільки, з ким?..
За Союзу, дякуючи Дажбогу, я зміг уберегтися від усеукраїнської скверни! І хоч добре знав, як започатковувалися малоросійські «Просвіта» та «Рух», усе ж пристав до чистосердечного джерельця фестивалю «Червона рута». Власне, там ріднесенька каґебня була відсутня…
На Хрещатику, у помешканні Діани Петриненко зібралося було кілька осіб: Тарас Мельник, Анатолій Калениченко, Олег Репецький, Віктор Мішалов і я. То було так давно, що тепер як слід і не пригадаю, може, когось забув. Власне, фестиваль «Червона рута» в умах постав уперше не в Чернівцях, а на київському Хрещатику…
З Тарасом Мельником усі ці роки я гарикався не раз. Адже, варті уваги закарпатці ніколи не грають на дуду…
Спочивай у добрі мій побратиме! Я – пам’ятаю…
Ярослав Орос
