… Сьогодні ледь не вдарив людину на вулиці. На базарі, біля залізничного вокзалу в Києві. «… А нас за что бамбіть, ми же нє ваєвалі…», — почув уривок фрази неподалік. Зупинився, нарочито обернувся. Дивлюся в очі. Жінка. Звісно, вона зрозуміла, що я почув її слова…
Стоїть, червоніє на очах. І я стою. Ну, мій єблєт або фейс зрозуміло як виглядає… Робить крок назад до своєї ятки. Її подруга, яка слухала і кивала головою, просто зникла…
Стою дивлюся… Розумію, що був би це мужик — вже була б зломана щелепа, бо ж за останні дні накрутили мене добряче…
— Да вас все одно немає, ви ж уже мертві, — кажу. – Навіть дохлі…
Розвернувся і пішов. А самого аж теліпало…
Руслан Горовий
