За інсайдерською інформацією, цьогоріч Шевченківську премію може таки отримати О.Авербух за книжку «Жидівський король». Але спершу – цитата з Положення про Шевченківську премію: «Національна премія України імені Тараса Шевченка є державною нагородою України за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу».
Чи є «Жидівський король» «вершинним духовним надбанням Українського народу»? Не певен.
Як на мене, то це місцями справді непоганий верлібр, але здебільшого – роблені словесні конструкції. Видно білі нитки. До Бродського, котрий для Авербуха, здається, є еталоном – як до неба рачки. Навіть до Заболоцького не дотягує.
У нас сотні авторів, поезія яких принаймні є не гіршою від авербухової. (Не кажу тут про десятки справді видатних поетів сучасності). Але їх чомусь ніхто не дістає з тасованої-перетасованої колоди карт, і їм ніколи не засвітить Шевченківська премія.
Чому ж Авербух – джокер?
І чому лобіюють на премію саме його? Не буду казати всього, що думаю. Бо війна. Лише кілька слів.
Перше.
Якщо він таки отримає премію, то це буде політичне спекулятивне рішення. Ми ж, Химко, мовляв, у Європу йдемо. Ми ж – не смолоскипна хода 1 січня, в день народження Бандери. Ми – толерантні високоосвічені європейці, а не якісь шароварники з їхніми допотопними нечуями левицькими і чіпками з оксанами.
Друге.
Це буде ще один знак, кинутий усім нам: і не надійтеся, що після перемоги над рашистами в українській культурі щось зміниться. Перемога буде при(х)ватизована тямовитими «топ-менеджерами» з великими грошима. Ви – на маргінесах. Разом з Шевченком і «йому подібними».
Третє. Не будьмо ідеалістами: влада в сфері культури, фінансові потоки і гранти – в їхніх руках. Але й не опускаймо рук. Час працює на нас. Ми переможемо.
Бо з нами, на нашій рідній землі, – наша унікальна багатовікова культура і наша висока Традиція.
Михайло Сидоржевський
