За інсайдерською інформацією, цьогоріч Шевченківську премію може таки отримати О.Авербух за книжку «Жидівський король». Але спершу – цитата з Положення про Шевченківську премію: «Національна премія України імені Тараса Шевченка є державною нагородою України за найвидатніші твори літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українського народу».
Переконаний: якби доля вберегла Михайла на цьому світі, він би зараз обов‘язково був поруч з нами у сатиричних окопах чи бліндажах інформаційного фронту. Оскільки його гумористична та сатиричне зброя — це нищівна зброя, якої за Гоголем, бояться навіть ті, які майже нічого, крім ЗСУ, «Азову», Бандери, української мови, паляниці, Хаймарсів, Леопардів та ще свого біснуватого фюрера, не бояться…
Відвідав засідання Комітету зі свободи слова. У піджаку та галстуку почувався, мов ішак під балдахіном. Андрій Куликов прийшов у светрі та кашне. Молодець! Сюмар теж умнічка: була одягнена зі смаком, але без викликів. Загалом, зустрів там також купу інших своїх друзів у піджаках. Вони мене, старого викладача журналістської етики — не розчарували: усі розмови були по темі.
Тиждень (чи й більше) не було Інтернету. З’явилося багатющо вільного часу. Але було відчуття повної ізоляції: ні радіо, ні телебачення і хто зна, що то гуде над хатою: наш літак чи ворожа ракета. А тут ще й ця чорна річниця – 24 лютого. І як воно так буває: на душі тривога, а воно бере і отаке пишеться.
