Тоні Джадт в своїй останній книзі «Шале пам’яті» бідкається про тенденцію зниження якості європейської освіти. В 70-ті роки минулого століття, на хвилі лівого популізму, були суттєво знижені університетські критерії в Старому світі. Це призвело до того, що з’явилося ціле покоління з університетською освітою, яке страждає на «недорікуватість» («косноязичіє»).
Тобто, людина просто не в змозі сформулювати й висловити свою думку. А починає «бекать» і «мекать»…
Є така біда і в нас.
Бо й нас, в наших університетах, вчили не риторики, а наукового комунізму… І який би ти мудрий не був, а коли треба швидко щось пояснити, час від часу таки вдаєшся до рятівного, універсального «цейво»…
Тому мене дуже тішить, що останнім часом багато української молоді здатні адекватно висловлюватись. Вміння говорити і гарно формувати свою думку — це майже еротика! Це вміння, як і будь-яке інше, треба тренувати…
В мене, наприклад, для цього є спеціальна тестова книжка: «Голос і більше нічого» Младена Долара, представника лаканівської школи… Відкриваю в будь-якому місці, прочитую половину абзацу… Якщо бодай десять відсотків з прочитаного мені зрозуміло, значить все нормально…
Крім того, можу ще порекомендувати чудову книгу Ролана Барта «Camera Lucida» в перекладі Олени Олександри Червонік, видану Музеєм Харківської школи фотографії… Тут взагалі не понятно ніц ніхрена… Читати її треба в стані злобної медитації… Як казала покійна баба Тетяна: мені всьо-равно яка книжка, мені воно ото інтересно, як з окремих букв та ціле слово виходе…
Віталій Чепинога
