Культура

Чому ми відмовились «дєлать газетку»

… Тоді ще гріли в собі іскорку надії. Ще сподівалися. Але дива не сталося: це було останнє число. Під шум Революції Гідності прийшов новий господар і прикрив газету, яка мала передплатника по всій Україні, яку знали і шанували на столичному Євромайдані.

За тиждень нас — редакторку і мене — «присогласила» у центральний офіс «Кернела» топ-дівиця і, збриживши на скривлених губках рясну помаду, проказала, очевидно, казаніє свого патрона:
— Нашім сєлянам нє нужна ні палітіка, ні еканоміка. Ім нада знать, как картошку сажать, і што там у звьозд расійскава шоу-бізнєса. Будєм дєлать такую газєтку.

Ми перезирнулися й одночасно відрубали:
— Ні, не будемо…

Нині, коли читаю замиловані пости у соціальній мережі мого земляка про благі подаяння «Кернела» на моїй отчині, про всі ці «дєтЯм мороженоє, єво бабє — цвєти», — мене трафляє шляк.

Розумію, що бідося залежна від усіх. Але… у роззявлені роти і ворона гидить.

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.