Ану, поговорімо про поезію. Вона має багато ріжновидів, підходів, стилів. Є вірші веселі, задерикуваті, хвацькі, є колючі й епатажні, є обурливі, які шокують цинічною правдою, є еротична поезія, прямолінійна, спрямована винятково на тілесні емоції, а є й вишукана, яка оспівує жінку й чоловіка, стираючи ґрань між тілом і душею, є філіґранно відточені рядки, максимально стотні слова й фрази, а є кострубаті, необроблені, які подекуди викликають відторгнення.
«Бувають такі люди, від спілкування з якими світишся зсередини. А бувають такі вірші. Щирі — бо самодостатні, світлі — бо наповнені силою, щасливі (хоч іноді і з ностальгійною тональністю)»
(Іванна Стеф’юк. Портрет українця. К., 2022).
… Тоді ще гріли в собі іскорку надії. Ще сподівалися. Але дива не сталося: це було останнє число. Під шум Революції Гідності прийшов новий господар і прикрив газету, яка мала передплатника по всій Україні, яку знали і шанували на столичному Євромайдані.
Поважаю прем’єр-міністра Шмигаля. В чоловіка всігда все чьотко й позитивно. Кажуть люди: Рятуйте! Газу нема, сховища порожні, станції на межі аварійних виключень… Шмигаль: повно в нас газу, не знаєм куди й дівать.
