«Українцям притаманний поетичний тип світобачення. Проза вдається значно гірше, ніж поезія», — говорить соціальний психолог Олег Покальчук. На жаль, це так. Видно хоча б по Фейсбукови: єдиний, хто ніколи не писав віршів — це Андрій Кокотюха. Ось часткова відповідь на питання, чому перекладна художня література в нас читається (тими, хто читає) значно краще.
Маю на увазі, звісно, європейську, американську. Менше перекладається канадської, австралійської. Майже нема азійської в перекладах і, чесно, не знаю, чи треба. Мабуть, треба, але все одно китайське чи японське так не читатимуть, як американське, британське чи французьке.
Тим часом українську прозу, за деякими винятками, ширшому загалу справді непросто читати. Малі форми — так-сяк. Повісті і романи українських авторів — ломана структура оповіді, зникають персонажі, з’являються нові без причини, або романіста заносить у вірші в прозі тощо. Ще раз: не всіх. Але більшість.
Це помітно вже з анотацій. Анотація перекладної книжки чітка і зрозуміла. Української — то вже маленький віршик. Про що твір — часто не ясно і під час прочитання. Джойсом я називаю саме це. Джойс, здається, був українцем…
Андрій Кокотюха
