Культура

«Чиненик», що веде до Осені

Два роки тому в Національній бібліотеці України ім. Я. Мудрого відбулась презентація книги Ярослава Ороса «Чара: Історія хвороби». То була дванадцята книга автора, який невтомно й послідовно в своїх творах сповідує українське арійство. Книга багатопланова, хоч містить деякі протиріччя, які до текстів віртуозно вкраплено справжнім майстром розвитку сюжетної лінії.

Важко визначити до якого жанру віднести «Чару», де одночасно присутні ознаки есе, нарису і навіть роману. Розробляючи тему, автор заселяє твір як неназваними персонажами сьогодення, так і героями зі своїх попередніх творів, не забуваючи згадати класиків.

Звичайно, книжка складна для прочитання, але написана справжньою, «непошкодженою» українською мовою, в якій багато незвичних, підзабутих сучасними українцями слів.

А ось нещодавно у видавництві «Букрек» з’явився чи не найзнаковіший роман Ярослава Ороса, я би назвав його етапним і підсумковим, з промовистою назвою «Чиненик».

… Збираючись на прогулянку, зважував чий томик взяти із собою – «Створення світу» Івана Франка чи «Чиненик» Ярослава Ороса? Йшлося про той випадок, якщо би довелося десь посидіти в затишку та не тільки попрацювати над своєю українською, а ще й почитати/перечитати гарних авторів.

Але, так сталося, що поспішаючи, я не взяв жодної книжки, тому весь час було присвячено милуванню кольорами Осені. Не дивлячись, що ще лише її початок, вона вже грає неймовірними кольорами. І я розумію, чому не взяв цього разу нову книжку мого приятеля… Я зумисне упиваюсь оскоминою від очікування тої миті, коли розгорну посеред Осені «Чиненик» і читатиму, не поспішаючи, все решта відкладаючи на потім…

Олександр Петренко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.