Два роки тому в Національній бібліотеці України ім. Я. Мудрого відбулась презентація книги Ярослава Ороса «Чара: Історія хвороби». То була дванадцята книга автора, який невтомно й послідовно в своїх творах сповідує українське арійство. Книга багатопланова, хоч містить деякі протиріччя, які до текстів віртуозно вкраплено справжнім майстром розвитку сюжетної лінії.
До Мукачева я вперше приїхав 1976-го року. Знайомитися з дівчиною. Сподобалася і дівчина, і місто. Правда, дружиною вона не стала. Дружину я знайшов у Львові, але вона також виявилася з Мукачева. Мукачево привертало, притягувало, чарувало. І я здався на той поклик.
Сьогодні прокинувся від гидотного солодко-доскіпливого запаху… Мене аж зморщило від нього. Не відразу зрозумів що то за запах. Хутко перебрав архіви своєї пам’яті і згадав далеке дитинство. Точно! Це ж жук смердюх (деревний щитник, клоп з сімейства щитникових).
Через півтора роки ковідного тайм-ауту я нарешті зайшла в парламентські кулуари. Єдина емоція, яку відчула – нудьга… І печаль від того, що з епіцентру прийняття епохальних, поворотних для держави рішень, найвищий законодавчий орган України перетворився на якусь гримучу суміш масонської ложі, сигарного клубу, фондової біржі, тоталізатора, палати номер шість і філії ФСБ (втім, філія ця існувала в ВР усі 30 років) …
