Сірьожа Бабкін переживає серйозну онтологічну кризу. Не через якусь там війну. Зрештою, він ще у 2014 довго не міг публічно визначитися, чий Крим, тому, вочевидь, і зараз марно чекати від нього високої громадянської свідомості. Сірьожа глибоко стурбований навіть не тим широким списком “зради”, яку з методичною точністю перераховує у своєму черговому висері. Бо якщо людині аж так незатишно і некомфортно в Україні — вона легко може змінити географію свого існування.
Тим більше, що Сірьожа, кажуть,у свій час багато жив і концертував в расії.
Сірьожу перш за все хвилює той прикрий факт, що прямо зараз космічно швидко змінюється суспільний контекст і запит на творчий продукт в середовищі, де Сірьожа звик десятиліттями продавати своє гівно. І Сірьожа стрімко втрачає актуальність. Тобто виявився на*уй нікому не потрібним. Він, звісно, спробував підлаштуватися, і навіть щось там написав українською. Але вийшла ще більша риганина, ніж зазвичай.
Він, нарешті, зрозумів, що в українській Україні, яка народилася з вогню війни, Сірьожа Бабкін з його дегенеративною космополітичною “творчістю” приречений на неминуче забуття. І він дуже переживає, що зовсім скоро втратить свої прибутки. Тому його пісеньку слід розуміти як “сука, хахли і бандєравци не хатят дєнєг давать”. Бабкіна хвилюють виключно бабки.
Це так типово і жалюгідно, що пропоную дати Сірьожі почесне заслужене звання “русскій інтєлігєнт” і наполегливо дозволити “єхай на*уй”.
Олексій Бик
