Перед тим, як повернутись до праці у Брюссель пішов передивлюватись кінострічку «Довбуш» зі своїм старим другом аби`заради об’єктивності переосмислити цю кінокартину, спробувати подивитись не як людина, яка знає той край, його історію, культуру і традиції з юнацьких років, а відсторонено, як пересічний громадянин десь зі Сходу України, котрий ніколи не бував у Карпатах, на Буковині, на Покутті, в Галичині, на Поділлі.
То ось так, абстрагувавшись від вже набутих знань, це місце подій у фільмі можна було б «приліпити» і до Буковини, і до Румунії, і до Угорщини, і до гір Карконоші, що в Польщі і Чехії, і до Балканського краю…
Причому пішов переглядати кінострічку не просто з другом, а з головним редактором газети «Час», відомим на всю Буковину газетярем Петром Кобевком. Хто-хто, а Петро Кобевко дуже добре знає життя в Карпатах та історію і побут цього краю.
У чернівецькому кінотеатрі Ольги Кобилянської зал був напівпорожнім, глядацький азарт до фільму помітно спав. Подивилися. А до цього Петро читав мій попередній песимістичний відгук до цієї кінокартини.
Так, от… Після спільного перегляду кіно, сидячи за келихом пива, Петро Кобевко відкриває величезну таємницю, закладену у сценарій фільму.
— А чи не спадає тобі на думку, друже, що у філософію цього фільму закладено не стільки про народного месника Олексу Довбуша, як про гріх Каїна щодо свого брата Авеля?
Я реально увійшов у ступор…
— Так Іван же ж не «завалив» брата насмерть, — здивовано віказую Петру.
– Завалити, не завалив, але руку з топірцем на брата підняв. А за законами гір це великий гріх.
Ого, думаю, оце так завернув Петро.
А з рештою вражень, які я раніше виклав, мій друг погодився: костюмерія — ніяка, історичної правди “нуль”… Oкреслення, що Олекса Довбуш був народним месником — жодного, про те, що грабував заможних — є, а того, щоб роздавав награбоване бідним людям — немає жодної сцени. Ну хіба за виключенням: віддав гроші на відбудову спаленої церкви. Та й то, це ж на церкву, а не для бідних людей.
Петро, як і я, вважає, що харизма Івана сильніша і яскравіша за харизму Олекси.
Не зрозуміло одне: для чого автори фільму так упослідили і гордий, гоноровий образ Олекси Довбуша, і усіх опришків, не як борців за ідею і волю бідняків, борців за свободу рідного краю, а як звичайних лісових розбійників?
Дешевий вестерн, бойовик, а не історично-пригодницький фільм. І це вважається одним із найдорожчих фільмів українського кінематографу.
Ротислав Демчук
