Окрім книжок я дуже цікавлюся культурою та зокрема кіно. В неділю ми з любою подружкою побували в кінотеатрі (пощастило – без тривог!) і переглянули “Довбуша”. Одразу скажу: фільм мені сподобався (взагалі люблю історичні драми) і я його дуже-дуже рекомендую для перегляду. Особливо на великому екрані.
Весь час моє серце переповнювала гордість, що це наш український продукт! Захоплює сюжет – дуже сучасний, хоча йдеться про події далекої минувшини. Тут про цінності. Про любов і патріотизм. Про вибір.
Захоплює гра акторів. Чоловіки – просто wow! Кращі за голівудських! Вражає робота оператора. Від деяких сцен і краєвидів насправді перехоплює подих. Неймовірна робота художників з костюмів!
Десь згадувалося, що для картини було зроблено понад 1000 оригінальних костюмів, а я таке дуже люблю. Показано тогочасний побут, колорит, житло, заняття. Отже, занурення в епоху відбулося.
Для мене єдиний нюанс (не хочу писати – мінус) у картині: вона таки не пройшла тест Бекдел – тобто перевірку художніх творів на гендерну упередженість. Цей тест вигадали в середині 1980-х і назвали на честь американської карикатуристки Елісон Бекдел. В ньому всього три прості критерії:
1) у картині мають бути мінімум дві героїні, які мають імена (о, це є!);
2) вони розмовляють між собою;
3) вони розмовляють про щось, окрім чоловіків.
Може, хтось буде здивований, але далеко не всі сучасні фільми (і тим більше стрічки 70-х, 80-х і 90-х років) здатні пройти цей простенький тест. Хоча сьогодні їх стає все більше, і це важливо.
Вікторія Сидорова
