Наші люди — то є вівці. Знаєш? Самі ніц не годні. Їх, курва, доять, з них здирають шкіру, а вони межи собов ворогують… Людям не потрібна зброя, їм потрібні гроші… Ще жоден наш український фільм про події сивої давнини не був таким актуальним. І не був таким потрібним зараз… — Я не хочу нікуди тікати, я хочу жити тут, на своїй землі… Здається, що саме Боже провидіння навіяло видатному українському режисеру Олесю Саніну сюжет цієі притчі.
Окрім книжок я дуже цікавлюся культурою та зокрема кіно. В неділю ми з любою подружкою побували в кінотеатрі (пощастило – без тривог!) і переглянули “Довбуша”. Одразу скажу: фільм мені сподобався (взагалі люблю історичні драми) і я його дуже-дуже рекомендую для перегляду. Особливо на великому екрані.
Перед тим, як повернутись до праці у Брюссель пішов передивлюватись кінострічку «Довбуш» зі своїм старим другом аби`заради об’єктивності переосмислити цю кінокартину, спробувати подивитись не як людина, яка знає той край, його історію, культуру і традиції з юнацьких років, а відсторонено, як пересічний громадянин десь зі Сходу України, котрий ніколи не бував у Карпатах, на Буковині, на Покутті, в Галичині, на Поділлі.
