На початку 90-х років ми часто спілкувалися з письменником Олесем Бердником. В той час він жив зі сім’єю в с. Гребені над Дніпром. В вечірній час виходили на високий пагорб над Дніпром і відпочивали. От в один з таких чарівних вечорів я і сфотографував Олеся та Валентину Бердників.
І раптом з пропливаючого пароплава зазвучала чарівна пісня І.Шамо у виконанні Євгенії Мірошниченко «Дніпровський вальс».
Вальс, вальс, вальс,
Хвиля дніпрова грає,
Вальс, вальс, вальс,
В небо, мов птах, злітає,
Знов лунає, серце хвилює мені
І бринить, як тоді, навесні.
Вальс, вальс, вальс,
Перше моє кохання,
Вальс, вальс, вальс,
Тихе твоє зітхання.
Знов лунає, серце хвилює мені
Ніжна музика навесні.
Приспів:
Ми згадаєм світлий, незабутній час,
Нам чарівну юність повертає вальс,
Сонячне безмежжя, черешневий цвіт,
Зорі закоханих літ.
На пароплаві танцювали пари. Тоді Олесь Павлович сказав дружині: «Мила! Мало ми з тобою танцювали молодими, така була наша доля. Я Тебе запрошую…»
Пароплав плив рікою в бік Києва і ще хвилин 10 звучали українські пісні. «Київський вальс», народні пісні. І ні однієї російської, чи радянської. Як інколи мало потрібно для щастя людини після майже 20 років каторги…
Трішки історії цього фото.
Звісно, подарував його сім’ї Бердників, аж ось через пів року отримую журнал «Україна», а там велика стаття про Олеся Бердника і оце моє фото, підписане прізвищем вже не пам’ятаю якого кореспондента…
Ну, та нічого, можливо в людини була скрута, і вона отримала за світлину якусь копійку…
Василь Богуненко
