Убивчий рік… Сьогодні навіки заступив за зимний туман Володимир Васильович Біленко. Розчахнулося крислате верховіття духовного Страж-Дерева. Пішла Людина, яка нуртувала, пульсарила живим-живлющим одсвітом тих, хто непогасно із високостей осява сяєвом провідним нашу плавбу житейським морем, схвильованим бурею напастей.
І хто тепер вийшов на пруг стрічать і його: друзів, духовних побратимів Василя Симоненка, Григора Тютюнника, Віктора Близнеця, Бориса Олійника, Івана Сподаренка.
Для мене він був мудрішим, ніж найбільший Учитель.
Посланцем тієї живодайної Мудрості, яка тримає на землі.
«Мені пощастило на людей» — Володимир Васильович устиг дописати цю книжку. Всі, хто його знав, чекали її появи вже наступного року. І чекатимуть, але вже без нього.
Він пішов, щоб повернутися.
Отими сяйними сторінками, що їх добрі люди читатимуть і перечитуватимуть поки світу.
Валерій Ясиновський
