… Інколи зустрічаю його на вулицях Ірпеня. Завжди з заплічником, по-молодіжному і невибагливо вбраний. Завжди заглиблений у себе, щось на ходу чи то мугикає, чи то наспівує під носа… Завжди придивляюсь до нього. Бо я його знаю, а він мене ні.
Або є, або нема. Якщо немає, то нема про що й говорити. А якщо є? Тоді альтернатив аж дві: 1) інша релігія; 2) атеїзм. Інша релігія – у нас це вже було. Правда, давно, років тисячу тому. Правда й те, що в ролі «іншої релігії» тоді виступило саме християнство. Сьогодні, у зв’язку з очевидним і безповоротним конанням християнства, і то не лише у нас, а й у всьому світі, посунули, як гриби після дощу, альтернативні пропозиції – та все чомусь першого типу. Чому?
Ховали Гепу… Так прозивався у своєму кримінальному середовищі Геннадій Адольфович Кернес. Бо всі більшовики мали клички — Ульянов став Лєніним, Джугашівілі — Сталіним, Бронштейн — Троцьким, Радомисльський — Зінов’євим, Розенфельд — Камєновим і так далі… А Кернес і був справжнім большовиком — від грабунків і вбивств, з чого починали большевики Російської імперії, до збагачення «большевиків» 90-х.
«Як швидко творчий нігілізм запанував серед молодих. Як швидко руйнуються п’ єдестали нашої віри. Як швидко роздаються максималістські вердикти заперечення і похвали: це — ГЕНІЙ, а це — ГРАФОМАН. Середини немає. Непотрібна. Та відкинувши її, ми втрачаємо здатність об’єктивного поцінування творчих індивідуальностей.
На початку 90-х років ми часто спілкувалися з письменником Олесем Бердником. В той час він жив зі сім’єю в с. Гребені над Дніпром. В вечірній час виходили на високий пагорб над Дніпром і відпочивали. От в один з таких чарівних вечорів я і сфотографував Олеся та Валентину Бердників.
