«Яд толстовської «правди» подіяв на роман передовсім, як на певну органічну цілісність, як на певну літературну форму. Він (Толстой) почав її систематично умертвляти. Розрихлений, у стані розкладу, зміст його безсило розпливається в «роман без героя», «роман-поток». Врешті розпухає він у слизьку потвору Джойсового «Улісса». Перший наслідок толстоєвщини – Пруст».
Це написано 1936 року українцем Євгеном Маланюком.
Я не знавець літератури і творчості цього автора. Може, це мій недолік. Навіть напевне. Але Маланюк теж не знав, що 1970 року народжуся я. Той, чиї думки й висновки про Джойса суголосні з його висновками.
Маланюк робить фахові, аналітичні висновки. Я — інтуїтивні, світоглядні. І ось український письменик ще бог зна коли знайшов те, чого мені бракувало. Джойс і Пруст — породження російської пропаганди. Це Росія активно імпортувала Толстого і Достоєвського (стаття Маланюка називається «Толстоєвський») в західний світ як щось велике, неповторне, варте ідейного та ідеологічного наслідування.
Результат: посконне російське занудство, самокопання, які звелися до форми без сюжету, форми як чогось самодостатнього. Форму творити дуже просто.
А українці — чемпіони з пошуку простих шляхів кудись. Обрали Зеленського як політика. Беруть за основу Джойса як вершину світового письменства. А в основі того й іншого — русский мир. Безглуздий та нещадний. Отже, Джойс = русский мир. Нарешті!
Андрій Кокотюха
