Такі земляки, як Ганна Танасівна, народжуються раз на століття… Вони здатні світ бачити по-іншому — не так, як усі ми, прості та грішні.
Світ Ганни Чубач був зітканий із суцільної любові…
Любові до батьків, отчої землі, рідної України, доньки, внука, до Слова, до пісні, до всього сущого на Землі…
Її рідне село Плоске на Вінничині, як вона жартувала, було видно з порога моєї батьківської хати у Каришкові. І дарма, що ми народилися у різні часи (коли я тільки з’явився на світ, Ганна Танасівна уже розпочинала свою творчу роботу у редакції «Літературної України»), з нею надзвичайно легко було знайти спільну мову.
Куди б вона не приходила, не приїздила, у якій би аудиторії не з’являлася — всюди була своєю, всюди вона була душею товариства. Так само легко вона писала — при чому як для дорослих, так і для малих…
Ганна Чубач – автор близько 60 книжок для дорослих і дітей, понад 500 пісень, музичної абетки «Алфавітні усмішки», композитором якої є Олександр Білаш, музичної казки «Пані Киця» та багатьох ілюстрованих оригінальних абеток.
Її творчість занесено до світової скарбниці «Література ХХI століття».
Поетеса – лауреат всеукраїнських літературних премій імені Павла Усенка, Марусі Чурай, С. Гулака-Артемовського та міжнародної премії «Дружба». Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.
Ми мали з Ганною Танасівною надзвичайно приязні земляцькі стосунки. Мені навіть пощастило долучитися до реалізації одного із її проектів — випуску електронної збірки дитячих поезій «Світ із любові»…
… Сумна звістка про смерть Великої поетеси огорнула смутком. Розклав на столі її книжки з авторськими автографами, переслухав вкотре її «Черепаху Аху» і «Мавпа мавпі говорила» й поволі дійшов простого житейського висновку: то не правда, що Чубач померла… Вона житиме вічно! У своїх поезіях, у своїх піснях!!!
Сергій Сай-Боднар
