Подорож у спеку українськими дорогами Оноре де Бальзака нагадує південну мандрівку, загублену десь між Провансом, Сан-Марино, Пловдивом і Верхівнею, коли під шинами липне асфальт, несамовито верещать цвіркуни, від сонця в тісному тамбурі сільської крамнички ховається приблудний пес, а холодна вода не гамує спраги.
У старому саду Ганських земля всипана шовковицями. Під ногами проходить підземелля, яким Евеліна Ганська спускалася до ставка з вимощеною дубовим тесом купальнею. На алеях великі садові равлики ворушать вусиками. Їх багато. Їхніх далеких предків топтав колись важкотілий Бальзак, меланхолійно блукаючи парком у Верхівні.
Його три кімнати, вітальня, кабінет і спальня, що виділила йому Евеліна, яку її старша сестра Кароліна та її 
коханець, російський генерал-майор, колишній командувач 1-м Українським козачим полком, таємний агент Іван де Вітт, що виконував особливі доручення царя Миколи І, втягнули в міжнародний шпигунський роман, нагадують про дивні стосунки, повиті ореолом романтичних вигадок, з яких виник міф про неземне кохання між Оноре і Евеліною.
Від Верхівні до Бердичева – шістдесят з хвостиком. Тут, у костьолі Святої Варвари, 2 березня 1850 року вінчалися Бальзак і Ганська. Їй було 49, Бальзаку – 51. Їхній шлюб протривав 5 місяців. Бальзак з надмірною вагою щоночі, стоячи за кафедрою, випивав 30 чашок кави і писав свої романи, ущент зруйнувавши здоров’я.
Від тих часів у вирі війн і революцій дивом уцілів палац Ганських і старий запущений парк, яким, як і 171 рік тому, неквапливо мандрують великі садові равлики, а в ставку так само гніздяться білі лебеді, нагадуючи про химерне кохання видатного французького романіста та українсько-польської поміщиці.
Володимир Даниленко
