Слава великій Україні, країні серця, нації крови та молитви, дорогий вербовий народе мій, слава тобі! Євген Баран читає Володимира Базилевського та ґратулює новий роман Павла Вольвача «20 + 1, або Земля мертвих». За Вольвача нич не повім, поки не прочитаю. А прочитаю тоді, коли буде спромога. Щоправда, якийся добродій порівняв його з Труменом Капоте…
Дарма.
Не варто шукати аж таких аналогій. Хай Вольвач буде Вольвачем, бо кров зухвала.
Що ж до Базилевського, про якого пише Єв. Баран («Позачасся критиків і поетів») — самозакохане мурло, що виросло на московській літературі. Ранній поет Базилевський вельми цікавий. А далі — ні. Чорна публіцистика з’їла талант.
Стенання про непотрібну поезію та критику — йухня повна. За критику і за поезію не платить дурнувата держава, що є бездуховною, а відтак бездушною.
Шевченкові теж не платили за «Кобзар». Ну, хіба що 10 років без права писати та малювати. І помер він молодим та у злиднях. А потому кілко на нім заробили!
Є ще новини публіцистики.
Ху*ло написав статтю. Ну, і *рен з ним. Ху*ленята тішаться, яйцеголові — ніґадуют. Дарма. Творімо своє. Війна триває. Лицарям слава!
Роман Кухарук
