Нє, я знав, що у нас ідіотів більше за розумних. Бо від 73% вже нікуди не подітися. Але ідіотизм мусить мати якісь межі. Купа ідіотів полізло на сторінку Вахтанга Кіпіані у Фейсбук, щоб довести, що за совєтів у книгарнях не було нормальних книжок, а були лише: праці партійних бонз, матеріали з’їздів, лєнін, галан і т.д.
Я думаю, ці люди як тоді не відвідували книгарень, так і зараз нічого не читають. Ота партійна макулатура, про яку вони брешуть, продавалася в «Політичній книзі». А в решті книгарень було безліч усього. Була звісно совєтська попса, але й було чимало класики.
Я тоді передплатив спокійно Лондона (12 томів), Мопасана (8), Гейне, Шекспіра, Франса, Хемінгвея, Бальзака, Франка, Старицького (10), російського Дюма і т.д.
Ще не чув про Кутзеє, але купив, бо зацікавив. А також Борхеса, Кортасара і цілу серію Мастєров саврємєннай прози і нашу серію Зарубіжної прози.
БВЛ-ки купував з-під поли по 10 крб. Як і Кафку.
Працювали букіністичні крамниці. Були книжкові базари — там трохи дорожче можна було купити геть усе. Включно з Анжелікою. А ще була книга-поштою. Я замовляв видання з Москви, з Лєніграду… Купу книжок маю з видавництва Восточная литература.
Але тут поналітали якісь стрьомні вуйки і городять маячню. Хотів би глянути на їхні книгозбірні.
Ще один довбограй вирішив, що все це ностальгія за совком. Ні, це константація факту: за совка наклади були самашедші. Перша моя книжка прози в 1990 році мала 65 тисяч накладу. А наклад формувався за замовленнями книгарень. І набралося стільки замовлень, бо в анотації вказано було: фантастика.
Але за совка була цензура і я до 1990-го нічого не міг видати. Тому жодної ностальгії не може бути.
Хочеться всіх їх послати в с*аку, але ж ми інтелігентні люди.
Юрій Винничук
