Культура

Духовна квітка Незалежності України

До 30-річчя відновлення Незалежності України хтось придумав добрий дизайнерський хід – «виростив» повновиду синьо-жовту квітку, яка розквітнула поруч із цифрою «3», утворивши таким чином композицію «30». Ця уніфікована Квітка Незалежності стала символом на всіляких святкових заходах, її прикріплюють люди до власних аватарок у фейсбуці, використовують в інших зорових інсталяціях. А мені подумалося: це ж яким би квітником заяскріла передсвяткова Україна, якби кожен зобразив свою символічну квітку, що відобразила його власний внесок у долю країни?!

Напевне, там було б місце чорнобривцям – нашим сумливим запахущим квітам, які особливо тепер, у роки новітньої війни, горять на могилах українських героїв… Зацвіли б романтичні волошки з ромашками, а в когось – жоржини з майорами… І, без сумніву, високочолі мальви! Наші квіти – всередині нас. Різні. Від польового придорожнього деревію – до розкішних троянд.

А ще мені подумалося, що всі квіти Господь створив як символ краси, аби людина не забувала, що окрім матеріального в її житті не менш важливою є духовність. Тому Краса і Духовність такі споріднені, а фраза: «краса врятує світ» набула сакраментального смислу.

… Нещодавно ми з друзями проїхалися Дніпровими кручами, маючи на меті обов’язково завернути в невеличке село Витачів на Київщині, відоме ще з княжих часів. Саме там на зорі Незалежності, 1991 року відбувся Другий Собор Української Духовної Республіки (перший пройшов роком раніше в Коломиї). Тоді на честь Собору у Витачевому збудували й освятили дерев’яну церкву за малюнком Тараса Шевченка. І діючий вітряк. Автор створення громадського руху «Українська Духовна Републіка» – письменник-дисидент Олесь Бердник. Він відсидів у радянських таборах за своє волелюбство й любов до України, а читачам запам’ятався як неперевершений майстер фантастики. Чи був і цей громадський проєкт з роду фантастичних? Напевне, багато хто сприйняв саме так. І лишень через десятиліття ми повертаємося до його актуальності, але вже у вселенському вимірі.

У «Програмі національного відродження Української Духовної Республіки «Великдень» Олесь Бердник зазначив: «У вихованні нових поколінь, у стосунках між народами, у реалізації наукових чи технологічних проєктів має враховуватися розуміння того факту, що Земля є живою істотою, наділена розумом і чутливістю, є спільною матір’ю для всіх біологічних форм, істот та проявів буттєвості. … Щоб започаткувати соціальну основу для такого співжиття, варто мобілізувати наукові та технологічні можливості нації й інших народів для протистояння екологічній катастрофі».

На Шостому ж Соборі у Витачеві, який мав назву «Вогняний», встановили знак, де було замуровано «Послання у вічність». Всього відбулося сім Соборів Української Духовної Республіки, кожен присвячений своїй тематиці. Ці велелюдні зібрання проводилися щоразу в різних місцях, включно із найвищою горою України – Говерлою.

Олесь Бердник розвинув ідею Володимира Вернадського про ноосферу. Проблема земної науки, вважав він, полягає у тому, що ми захопилися відкриттями в природі, але не робимо нічого, аби відкривати щось у собі. Космізм Бердника органічно поєднується із україноцентризмом, постановка проблеми національної гідності перехрещується із космічним призначенням людини, за що критики таврували його роман «Зоряний корсар», звинувативши в «хохломанії космосу».

ОЛЕСЬ БЕРДНИК:
Дітям України час обрати для себе стежину мудрості й самодостатності, яка приведе їх до правдивої самостійності. Історія життя й творчості українського філософа (для декого – дивака) Олеся Павловича Бердника, його реальні наміри збудувати Українську Духовну Республіку свідчить, що письменник-фантаст відчув стрижень, який може врятувати нашу націю. Той стрижень – в особливій природній унікальності талановитого народу, який віками перебував у окупації територіальній, але зберіг непереможний стан душі.

Похований у селі Гребені неподалік Витачева, Олесь Бердник ніби з його улюблених зоряних небес надсилає нам такі пророчі слова: «… Є ж щось у нас, що бунтує, клекоче, вимагає дії, навіть всупереч інтересам тіла, тимчасового нашого єства? Що ж воно таке? Я збагнув: то веління вічного руху, вічної динаміки космосу, яка і є суттю буття. Треба розірвати деспотію форми, нав’язану нам природою. I не прислухатися до веління інстинкту, а виявити волю розуму, духу, запитати самого себе: чого тобі треба, чого бажаєш? Всеможливість, вседосяжність!» — ось який клич я почув. Ламай сам себе! Ліпи свою суть! Лиш дух хоче зміни, вічної зміни!..»

Українці – духовна нація! Вогонь незламності, нестримного руху Олесь Бердник перейняв у своїх геніальних попередників. Згадаємо й ми в ювілейний переддень відновлення нашої Незалежності своїх Світочів Духу, які тримали в руках Всесильний Вогонь, передаючи його іншим.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО:
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле…

ЛЕСЯ УКРАЇНКА:
Слово – то мудрості промінь,
Слово – то думка людська…

ІВАН ФРАНКО:
Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю.

БОРИС ГРІНЧЕНКО:
Хвилі не вір ти мінливій:
Вітер де віє, туди вона й б’є,
Берег твердий незрадливий –
Він тільки певний притулок дає.

Перефразовуючи згадану строфу преславного Бориса Грінченка, скажемо: нині маємо свій Твердий Берег – свою Україну! Від кожного з нас залежить, якою буде міць і незламність її берегів. Будьмо гідними тих, хто наближав наш Святковий День! І тоді мрія Олеся Бердника про успішну, квітучу Українську Духовну Республіку (Духовну Квітку Незалежності), неодмінно збудеться!

Микола Гриценко, «ГРІНЧЕНКО-інформ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.