Євгена Барана я побачив уперше наживо під час його виступу в Черкаському національному університеті. У мене було про нього зовсім інше уявлення. За кілька років доти я прочитав його книжку «Порнографічна сутність правди», куди вміщено й чималеньке авторове фото. І в мене склалася думка, що це – доволі «сурйозний», спокійний, розважливий критик і літературознавець, який аналізує життя та літературу з помірною іронією та здоровим скепсисом.
Насправді Євген – це гаряча, запальна, енергійна людина зі сміливим та гострим розумом, що, на мою думку, більш притаманне великим поетам, аніж літературознавцям.
А ще, як мені здалося, Євген має непокірливий характер. Проте, я не розчарований. Обидві його іпостасі – і надумана мною, і реальна – мені подобаються. Тішуся, що в українській культурі є таке явище як Євген Баран. Його книги і захопливі, бо талановито написані, і корисні, бо багато на що розкривають очі.
* Здебільшого смерть вибирає не старих, а дозрілих.
* Будь-який скромний задум руйнується ініціативними крайнощами.
* Про чоловіка не треба говорити багато. Треба розуміти, наскільки світ повний із ним, і наскільки порожній без нього.
* Для мене нема світу мертвих і живих. Є світ Людей і Нелюдей.
Євген Баран. З «Книги живих»
* ХХ століття було століттям нищення українців і України. Все відбувалося за планом Сатани. Занадто багато нас було. Щоби не мали впливу на стратегію европейського буття всі приклалися до знищення. Для цього організовувалися революції, голод, репресії. У результаті із 89 мільйонів українців у 1929 році (се офіційна радянська статистика) на початок 2000-х нас менше 45-ти мільйонів. Се при території, яка більша і Німеччини, і Франції.
* Дуже часто ми вдаємося до помилки, намагаючись проникнути в чужий світ, не розуміючи до кінця власного. Намагаємося визначити чужу місію і покликання, не усвідомивши, а здебільшого й не задумуючись над власною місією і покликанням.
* Живемо в очікуванні. Навіть не війни. Війна триває. Живемо в очікуванні очищення. Боїмося цього. Але розуміємо, що без цього очищення не буде ні нас, ні розмов про Україну.
Євген Баран. «Шоколадна Україна»
Валерій Кикоть
