… Днями побачила у морозному київському небі над Дніпром припізнілих гусей. Білих і безпечних та, вочевидь, стомлених холодом висоти й відстанню. Декілька навіть відставали від клину, схоже, це перший їхній далекий політ… Що впало у очі, якась несвоєчасність цієї картинки. І швидко підкрався страх, що раптом цей шляхетний, безпечний клин наздоженуть хижі шахеди. Яких так багато сьогодні у нашому небі. Або ж налетять хуртовини і крижані вітри теж із Сибіру.
А цим величним птахам і так непереливки було в останню мить зриватися з місць звичної за цих кліматичних вибриків зимівлі, котрі сьогодні під обстрілами, вогнем та гуркотом… Їх підірвала з 
насидженого місця наша спільна біда. Каховського водосховища нема, херсонські плавні у зоні бойових дій, як і Кінбурнська коса. Розстріляні природні заповідники під окупацією ворога.
Жорстока війна розлютила, розбурхала природу. У Чорному морі дев’ятиметрові хвилі заганяють російські кораблі-ракетоносці у їхні стайні. Розбивають об кримський берег сотні морських мін розставлених окупантами… У Ялті шторм змив набережну, як іграшкову. У Сочі дорогі яхти російських вельмож трощило об берег, як яйця об пательню. Водяні потоки та селі змивали автівки у море, як паперові кораблики.
Бог палицею не б’є. Як схожий цей мій страх за тих гусей на щоранкову душевну драму, коли я залишаю своїх донечок у школі. З повітряними тривогами, з бомбосховищем, котре за нинішніх смертоносних ракет — всього лиш картковий будиночок.
А вони прийшли знищити всіх. Наших дітей і наші природні ареали. Нашу екологію, нашу землю, нашу віру, наш світ. Та нам треба це перебути і пережити, пересилити, в першу чергу у собі.
… Єдина стабільність, яка сьогодні може бути — це рівновага у твоїй душі. Бережіть її, це єдине, чим ви управляєте особисто. Навіть у війну треба прагнути бути успішною, гарною, стильною, турботливою та привітною, створюючи цим настрій і упевненість оточуючим. Найперше, своїм дітям…
Не позбавляйте їх та себе маленьких, теплих родинних свят і спільних рішень, походів, пригод… Сьогодні ми не в силі прикрити, захистити їх від усіх небезпек, але відволікти від страшного, не дати закрастися дитячим 
страхам і відчаю у їхні маленькі душі ми можемо. Ми зобов’язані. Вони мають бути упевненими, що з ними, з мамою, бабусею, шкільними подругами, з Україною усе буде добре…
Що добро переможе зло і цього разу, бо перемагає завжди. Що скоро буде такий щемний і урочистий День Святого Миколая, а за ним Різдво та Новий рік. Будьте завжди відкритими, непередбачуваними та сентиментальними, навіть попри втому і особисті проблеми чи негаразди. Будьте щодня цікавою подією у їхньому житті. Подругою і співучасницею. Підігруйте їхнім рольовим театрам і маленьким шоу… Розмальовуйте світ довкола них у теплі тони та барви разом. Бо без вас він недосконалий та жорстокий.
… Боже, вони ж так недовго будуть маленькими і довірливими. Ця ейфорія швидкоплинна і крихка, особливо тепер. А нам потрібно встигнути залишитися у їхньому світосприйнятті — неперевершеною, незамінною, класною, єдиною. Мамою з повним змістовим наповненням цього чарівного слова.
Це дуже відповідальна, але прекрасна і велична місія. Сім’я — це держава, яку жодному ворогу не здолати. А материнська любов найвище із земних і вселенських почуттів. Пам’ятаємо, що дитячий сміх – це найдовершеніша музика щастя. І ці клавіші під вашими пальцями. Цю партитуру пишете ви… Тому все буде Україна!!!
Ануш Балян
