Мої 5 копійок до обговорюваної теми – пані та панове, не про те дискуєте! Хтось обурюється архаїчності поглядів Іво-чорногривого і співчуває ефірному досвідові дівчини з нетрадиційною орієнтацією. Хтось не розуміє, навіщо взагалі було те інтерв’ю йому чи їй? Не до всіх дійшло, що публіку успішно купили на класичну медійну технологію. Але не думайте, що котрусь з новітніх-просунутих, цю ще в Середньовіччі вигадали. Авторство приписують отцям-єзуїтам, відомим «медійникам» плаща і кинджала.
Це коли в тогочасних вишах на курсах богословів чи меценасів (адвокатів) улаштовували диспути з риторики, під час них спудеї, наче б то, мали шліфувати ораторське мистецтво. А насправді їм уміло промивали мізки. Отже, для обговорення висували якусь завідомо драстичну тезу: як-от, що в жінок нема душі чи представники певного етносу харчуються кров’ю немовлят. Виступав прихильник тези — красновмовний, дотепний, з купою «фактажу, а за ним опонент.
То ось, останній, зазвичай, був підсадною качкою, навченим актором. Навмисне мав наводити слабкі, а краще примітивні аргументи, щоб виглядати ніяким на фоні «інтелектуала» з «науковими доказами» про 
відсутність у жінок душі. Мета зрозуміла – щоб якомога більше слухачів повірили оголошеній тезі. Адже перед ними щойно переконливо розіграли діалог «прогресивного» і «ретрограда», опонента. В того наприкінці «диспуту» летіли яйця і тапки.
Нічого не нагадує?
Вищий пілотаж – це коли ретроград не підсадний, а вдалося залучити ідейного. Такий справді дотримується дивацьких, делікатно кажучи, переконань і захищає їх, як уміє – максимально неполіткоректно, навіть грубо. Тоді медійна технологія спрацьовує на всі 100.
Що маємо в сухому залишку: традиційний, консервативний аж до не можу Іво Бобул і прогресивна, гм, Емма, про яку відомо, що сповідує ЛБГТ-цінності. Хто з них для публіки виглядав привабливіше, запитання риторичне. Як і те, що пропаганда тих самих цінностей в Україні «ненав’язливо» просунулася ще на крок уперед.
Медії, шляк би їх трафив, керують процесами!
Людмила Пустельник
