Я лише шматочок подивився інтерв’ю з Бобулом — і мені сподобалось. Журналістка жвавенько так почала. А потім, виявляється, обізвала Бобула сексистом. Які б погляди не сповідував Бобул (або будь-хто інший), але це журналістка кличе його на інтерв’ю, а не він до неї напрошується. Це значить, що вона має терпляче вислуховувати його, а якщо заперечувати і не погоджуватися з ним, то аж ніяк не у вигляді читання моралі і навішування ярликів.
Вона теж має право висловитися, але має знайти інший спосіб, який був би коректним по відношенню до співрозмовника і не давав йому підстав де-факто посилати її.., йдучи геть з ефіру.
Ми живемо у дуже недосконалому світі. І в цьому світі існують люди з поглядами, які відрізняються від поглядів «передового загону людства», себто тих, хто себе називає лібералами, феміністками, борцями за людські права тощо. Якщо люди з відмінними поглядами не чіпають нас, не порушують наші права, то вони мають право жити так, як вважають за потрібне.
Якщо Бобул сповідує патріархальні погляди і є жінка, яка з цим погоджується і живе з ним, то на здоров’я. Хай собі живуть, як вважають за потрібне. Ніхто не має право засуджувати його. Якщо людина справжній ліберал, а не удаваний, то вона має визнати право інших мати відмінні погляди, якими б дрімучими їй ці погляди не здавалися.
Мені все це нагадало про, так зване, «покоління сніжинок» на Заході. Воно виховувалося у комфортній бульбашці однодумців. І коли бачить, що існують люди з іншими житейськими підходами, то дуже ображається на це і починає цих інших людей цькувати. Хоча на словах виступає за свободу слова. Це все, що завгодно, але не лібералізм. Дуже на комсомол і компартію схоже. Це там існувало дві точки зору — моя (тобто партійна) і неправильна.
P.S.
Додам. Якщо люди публічно з власної ініціативи (Бобул це робив на прохання журналістки) декларують свої погляди, то їх цілком можна критикувати. Хоча знову ж таки — навішування ярликів це не найкращий спосіб критики. Бо це розмова не по суті.
Юрій Луканов
