До питання про почуття меншовартості… Скільки разів говорилося про семіотичну тартуську школу — який це вишкіл! Я не маю нічого проти семіотичних ідей, але у Тартуському університеті понад десят років тому захистила дисертацію про Київ у російській літературі нині вже покійна Інна Булкіна.
Є в тій дисертації просто сміховинні тези: 1) текст Києва починається з роману “Місто” Підмогильного; 2) сам роман Підмогильного антикиївський і антиурбаністичний.
Яке невігластво! Булкіна жила все-таки в Києві, а не у Петербурзі, могла ж бодай у когось запитати про те, хто першим панорамно написав про Київ. Яка зневага до Нечуя-Левицього і його роману “Хмари”, яке перекручування Підмогильного. Хай би вже взагалі не згадувала про роман “Місто”, який Булкіна і не подумала прочитати.
Цей роман якраз не є антиурбаністичним — Степан Радченко завойовує місто, у самому кінці він посилає нічному Києву повітряний поцілунок. Я вже мовчу про те, що Булкіна взагалі не розуміє, що існував колись не тільки російський — фактично ідеологізований, пропагандистський Київ, а й український.
Навіть Олександр Білецький у статті часів сталінізму зміг озвучити цю думку. Українські вчені мають вільно висловлюватися з приводу дуже якісних літературознавчих текстів своїх колег — російських літературознавців. Ми повинні висловлювати критичні судження. У цьому значно більше сенсу, ніж в тому, щоб просто відкинути все, що писали російські філологи. Іноді обмеженість російських філологів, їхнє невігластво — кращий аргумент, ніж анулювання.
Роксана Харчук
