На щастя, не всі в Чернівцях мене люблять. І це цілком природньо. Кожен отримує мене таким, якого заслуговує. Одна представниця бомонду із букетом психічних захворювань взагалі мене не помічає, як і я її. Є одна продавчиня, яка постійно читає місцеву газету для колишніх колгоспників і докоряє, що я не читаю разом з нею, а відтак зовсім не орієнтуюся в місцевій політиці.
Але після того, як вона, начинавшись газет, переплутала двох місцевих чиновників — замовкла і погодилася зі мною. «Ви можете прикрасити собою будь-який чорний список», — сказала вона мені на знак примирення. Я не змовчав і щось їй відповів. Вчасно замовкнути — великий талант, якого у мене немає.
Мене не люблять водії авто, які, на противагу мені, ніколи не вмикають сигнали повороту. Треба зробити так, щоб у всіх, хто не вмикає поворотники, машини їздили тільки прямо!
То за що мене любити?
Любити мене ширшій авдиторії, скоріш за все заважає моя природня відлюдькуватість і відчуженість. Але іншим я вже не буду. Тому на питання «як ви ставитеся до людей?», я завжди відповідаю — «так само».
Володимир Килинич
