Згадався «Алмазний мой вєнєц» Валентина Катаєва. Епізод, коли Катаєв надумав помирити Пастернака і Єсєніна. Привів рязанського скомороха додому до Пастернака, а того вдома нема. Єсєнін мав натуру — або вже, або ніколи. Жінка Пастернака пішла на кухню ставити самовар, а Єсєнін вишмаркався в білу скатертину, якою був накритий стіл у вітальні.
Катаєв його — у морду, той — Катаєва. Викотилися з під’їзду, ледве жінка Пастернака встигла вхідні двері відчинити, і розійшлися в різні боки.
Переживає Катаєв — посварився з великим поетом Рассєї.
Наступного вечора зайшов у кабак, де збиралася богемна голота. Замовив випивку, раптом хтось його за плече зачепив. Розвертається, аж то Єсєнін із синцем під оком: «А мене вчора ще фірмани били»…
Отак і в мене, вже хотів іти чай пити, як нагадали, що маю ще четверту пару…
Євген Баран
P.S.
Чи не в ту скатертину вишмаркався, про яку ще Чехов писав, на яку їхня «культурна людина» може соус пролити…
Віктор Цвіліховський
***
«Сплєтєньє рук, сплєтєньє ног…» — мабуть, про цю бійку Пастернак писав…
Сергій Трофімов
***
Єсєнін не скоморох, а старовір. А Катаєв — гі*но подмосковське та антиукраїнське.
Роман Кухарук
