Ексгібіціоністське пірнання в ополонки — це не лише дешеве позерство, але й нав’язана російська псевдотрадиція, якої ніколи в нас не було.
Не-бу-ло!
Який сенс співати осанну Томосу — і далі святкувати разом із кірілом і путіним Різдво 7 січня, а також влаштовувати «другий-третій-четвертий» святвечір?
Нам треба припиняти цю шизофренію і називати її «споконвічною традицією». Бо насправді все, що я вже котрий рік спостерігаю в січні-місяці — це сліпе святкування своєї приналежності до русского міра.
Мені доводилося чути від дуже навіть притомних людей — буцімто, міжгалактична місія України (найбіднішої країни Європи) – привнести в Європу свої традиційні цінності. У це справді вірять люди — ніби ми маємо Європу навчити колядувати до середини лютого, паралізувати пів-січня й демонструвати зайву вагу 19 січня.
Так звані «традиційні цінності» (а по суті — українізована версія русского міра), виявляється, має нести народ, який (очима європейця) закакав найродючіші чорноземи в світі, конвейєром штампує емігрантів, саботує будь-яку реформу, славиться дешевим секс-туризмом і є чемпіоном із помилок на виборах.
Поціновувачам «традицій русского міра» я би порадив дещо інше експортувати у світ. А саме: вміння «рішати» питання, запихати своїх неуків в університети, на кожних виборах вкидати потрібні бюлетені, жити на одну зарплату держслужбовця, девальвувати свою валюту в 5 разів, вестися на клоунів у політиці.
Найгірше те, що про «традиційні цінності» говорить суспільство, яке не забезпечує інвалідів елементарними пандусами, убиває бездомних собак у дідівський спосіб, змалечку націлює своїх дітей працювати в податковій і митниці, ходить до сповіді перед Паскою, придумало пісний майонез, практикує невинний побутовий антисемітизм і переконане, що звертатися до психолога — це ганьба, треба терпіти чоловіка-садиста заради дітей, геїв треба лікувати, носити яйця і сметану священикові, будуватися без документів, темношкірих називати неграми і кожного, хто до 30 років без обручки, плескати по плечу: коли ти сі нарешті вжениш?
Традиції бувають гарні і страшні, веселі і потворні, мотиваційні і образливі, мудрі і дурноваті, красиві й жахливі, актуальні й допотопні. Робити з них фетиш — сумнівна цінність.
Традиція вимагає глибокого розуміння свого кореня, передісторії і семантики. Окрім селфі — чим керуються 19-січневі моржі хренові, скажіть мені? Окрім вірності москві — чим керуються апологети 7 січня?
А я б хотів, аби в моїй країні традиційними цінностями стало не пірнання в холодну воду в унісон із москалями, а прості й чудові речі: пандуси, інклюзивна освіта, повага до людської індивідуальності, культ прав людини, мандрівки світом, відірваність держави від церкви і щоденне примикання до європейського простору, а не путінського.
І тоді не виникатиме потреби доводити свою українськість у дикий водний спосіб.
Остап Дроздов
