Цікава річ! Третій рік війни, і є люди, які не були жодного дня ні на війні, ні в армії, але вже встигли написати про цю війну по 3-4 романи, видати їх власним коштом і подати на всі можливі літературні конкурси, сподіваючись, звісно, на кон’юнктурне реагування конкурсних комісій.
Хемінґуей, приміром, брав участь у війні (і не в одній), і свій роман «Прощавай, зброє!» писав більше 10-ти років. Нині так званим літераторам можна все, в Україні чимало видавництв, які за ваші гроші видадуть навіть власноруч написану Біблію.
***
Є книги, що засвідчують великий словниковий запас автора, його широку обізнаність із фразеологією, синонімією, архаїзмами і ще бозна-якими мовними елементами та явищами. Але ці книги мертві. Бо в них немає справжньої літератури. Тут часом є і рясна образність, але немає свіжої оригінальної думки, нема підтекстів. Принагідно можна згадати Мопассана, який за допомогою всього лише 3 тис. слів, створив усі свої літературні шедеври. Нездара від мистецтва копіює форму предмета, не відчуваючи причинно-наслідкових зв’язків. Нездара від літератури створює штучні, відірвані від життя сюжети й ситуації, та, зрештою, штучну мову, якою не говорить ніхто. Василь Захарченко якось мені розповідав, що ходить на ринок, слухає, про що і як балакає різний люд, і потім переносить це у свої твори. Ось, можливо, один із правильних варіантів.
***
Справжня література окрім естетичної насолоди дає можливість осмислювати життя і себе у ньому.
***
Критики, літературознавці та мистецтвознавці нерідко нагадують людей, які знають хімічний склад запаху, не відчуваючи аромату. Але є, звісно й такі, що його відчувають неабияк.
***
Щоб дізнатися, що плід гнилий, необов’язково з’їдати його увесь. Достатньо надкусити. Це стосується і літературних творів, зокрема поезії.
***
Літературну течію, угрупування чи поетичну школу складають кілька письменників, які проживають в одній місцевості, ігнорують одне одного, а то й люто ненавидять.
***
Коли ви мертві, то ви цього не знаєте й не відчуваєте, від цього болісно іншим людям. Приблизно те саме, коли ви – графоман.
***
Немає нікого нав’язливішого й нахабнішого, ніж поет-графоман.
***
Що для мене справжня література? Це – твори, які хочеться перечитувати, це – твори, після прочитання яких кортить писати й самому.
***
Темою істинної літературної творчості можуть бути лише проблеми людської душі.
***
Автори-невдатники лають читача, щоб виправдати себе.
***
Проста аматорська вигадка, навіть добре охудожнена, майстерно ометафорена в літературі не приживається. Втомилася література, здається, й від історичного письма. Нині в художньому творі вже потрібні не успіх, не гроші, а потрібна філософія, документ, і, звісно ж, людина з її проблемами та психікою, тобто потребами її душі.
***
Про марнославство в літературі не казатиму нічого, адже ніхто не позбавлений цього славного рушія світового прогресу.
***
Немає на білому світі нічого важчого за життя, сказав щось приблизне Габрієль Гарсія Маркес. Життя – річ дійсно нелегка, й тому слід до нього ставитися не менш іронічно, ніж це робив Маркес. Марнославство ж – це справді двигун. Знаю, що воно не зникне з життя ніколи, але відчуваю, що стаю все менш марнославним. Особливо тоді, коли читаю тих, кого вважаю кращими, майстернішими й обдарованішими та починаю думати про свої незакінчені рукописи поезії, прози, перекладів та наукових монографій, які ще треба доопрацювати і які переробляю по багато разів, відчайдушно відчуваючи, що це – процес безкінечний. Чи я колись усе те оприлюдню? Це вже не стільки марнославство, скільки те, що я став своєрідним заручником багаторічної багатовекторної праці. Коли осягаєш, скільки вже зроблено, то, звісно, хочеться, щоб воно не пропало, а було завершене й оцінене. А плани, ідеї й бажання з’являються все нові й нові… А загалом, у безкрайому світовому океані всього пережитого, передуманого й написаного почуваєш подеколи себе жалюгідним молюском, що безпорадно борсається у своїй вельми обмеженій мушлі й не відає, куди наступної миті його може кинути розумово-творча стихія то раптово тихого, то притьмом неспокійного і завжди непрогнозованого текстового плину. Що ж до самого життя, то й поготів…
***
Намагаюся уникати всіляких літературних виступів, бо вважаю, що твори треба читати наодинці, щоб мати можливість і глибше зрозуміти, і насолодитися, і поміркувати. Та коли на якусь вимогу чи прохання все ж доводиться зустрічатися з нібито читачами й тими, що теж начебто письменники, то з подивом дізнаюся, що я – не самотній трудівник, в’язень обраного кимось для мене шляху, а нібито талановитий поет, перекладач, філософ, мислитель, що допомагає розібратися в життєвих проблемах, надихає на творчість і рухає когось уперед. Дивно й те, що характер таких зустрічей вимагає від мене й відповідної поведінки, цілковито мені невластивої. А може, то я лише так думаю. Адже те, як ти поводися на людях – це теж частина тебе, хоча сам ти відчуваєш, що певною мірою блазнюєш.
***
Кілька днів тому зустрів на книжковому фестивалі свою колишню вчительку літератури, якій уже десь близько 90, і яка вчила ще мою маму. Вона була з онукою і правнучкою. У школі я непогано знався на фізиці й хімії, займав із цих предметів перші місця на обласних олімпіадах. Якось, пам’ятаю, почав сперечатися з цією вчителькою про потрібність точних наук та про значно меншу важливість у нашому житті літератури, і вона сказала, що я буду хіміком чи фізиком, а в літературі я тямлю мало, на що я несамовито кинув, що стану письменником. Вона на весь клас засміялася й сказала, що якщо я стану письменником, то можу прийти до школи й плюнути їй на лоба. А позавчора вона попросила внучку придбати для неї мої чотири книжки. Довелося їх ще й підписувати, чого я робити чомусь не люблю. Не прошу, до речі, ніколи й інших письменників підписувати мені книжки. Навіщо псувати красу книжки потворними карлючками та словами, які, власне, нічого не значать? Хоча, звісно, існують і письменники, чиї автографи на книжках – то справжні лапідарні мікротвори, що зігрівають душу й надихають.
***
Твір стає класичним унаслідок випробування часом тому, що висока літератури з його плином набирає естетичної ваги, багатозначності, обростає символізмом нових поколінь. Твір стає класичним, коли він написаний не лише талановито, а й для всіх часів і народів.
***
Заходив сьогодні до бібліотеки. Говорили трохи з Катею Вербівською про літературу й про літераторів. Про розкрученого Жадана й про нерозкрученого Сороку. Молодь любить Жадана і не знає Сороки. Молодь любить усе модне. Шевченківську премію замість Сороки дали Малковичу. Премії дають розкрученим і не дають великим і талановитим. Чому так? Ішов додому й думав, чому найкраща у світі країна стала раєм для бандитів і злодіїв і пеклом для чесних українців?
***
Україна, либонь, займає перше місце у світі за кількістю днів жалоби, свят, банків, аптек, стоматологічних кабінетів, університетів, пам’ятників, літературних премій, докторів наук і тих, хто вважає себе поетами.
***
Війна знецінює багато речей, в тому числі й витвори літератури, проте справжню літературну творчість – ніколи.
***
У літературі, як і в житті, завжди знайдеться той, хто тебе неправильно зрозуміє, недозрозуміє чи зрозуміє надто прямо, чи навіть гірше – поставиться до тебе агресивно, вороже. Оприлюднив у Фейсбуці кілька есеїв та новел, у яких сюжетні герої – змія, кішка, кінь, собака… Й одразу накинулися озвіріло на мене любителі-захисники тварин. Та не пишу я про змій, котів, коней і собак! Усі мої підтексти – про людей. Замість того, щоб вишукувати в собі недоліки й психічні затиснення та позбуватися їх, люди часто знаходять їх деінде, виливаючи свою агресію на інших. І грішний аз іноді – так само. Бо я – всього лише людина. Ніхто не досконалий. Від того й страждаємо. Хвала Богу, багато хто зрить у корінь, розуміє правильно і художню творчість, і філософський підтекст, і, можливо, – саме життя, яке я, особисто, розумію ще вельми недостатньо, як, власне, й самого себе.
***
Премії та звання в царині літератури й інших мистецтв потрібно скасувати, бо вони вельми нерідко заводять людей в оману, а вартісних митців – у депресію, а то й у дочасну могилу. Це стосується й нобелівки. Ж. П. Сартр вельми саркастично висловився, що світ прекрасно обійшовся б і без літератури: ще краще він обійшовся б і без людини. Втрапивши у вир літературної стихії, деякі автори все ж таки незаслужено стають популярними. Скільки всіляких літературний потвор стоїть на прилавках наших книжкових магазинів та в інтернеті!
***
Написане в книжці нерідко збувається в житті автора, це тому що воно вже сталося на тонкому плані.
***
Писати потрібно те, що ти сам хотів би почитати.
***
Письменник – це часто самотня неприкаяна душа, яка надзвичайно любить світ і життя й так само їх боїться й не приймає, ховаючись від них у своєму письмі.
***
Письменник, як лікар, іноді вивчає мертвих, щоб допомогти живим.
***
Позбутися таланту неможливо. Наявність у людини таланту створює навколо неї поле, в якому витають бажання й необхідність реалізувати цей талант. Позбавлена можливості реалізувати свій талант людина впадає в депресію, втрачає інтерес до життя, хворіє, а часом і дочасно вмирає.
***
Прагнення подобатися сучасникам нерідко є причиною несприйняття нащадками.
***
Праця – це молитва й насолода. Річ лише в тім, чи твоя це праця? Якщо вона твоя – то це дійсно і молитва, і насолода. Свій шлях – це завжди спасіння.
***
Про що може написати письменник, який усе своє життя жив правильно?! Правильно їв, правильно пив, не робив помилок, кохав лише свою дружину, не вдавався до шкідливих звичок, не наробив помилок, не зазнав лиха, невдач, поневірянь тощо. Хіба що про те, як усе чудово й прекрасно. Але кому це буде цікаво читати? Ті, кому добре, – не читають. Їм і так добре. Ті ж, кому погано, читають, щоб знайти якусь розраду, вихід, підказку, знайти когось подібного до себе, хто накоїв подібних помилок, хто страждав від подібних речей і, можливо, знайшов якийсь рятівний вихід. А що вони зможуть знайти у «правильного» письменника? Хіба що приховану, підсвідому нудоту від правильного одноманітного життя. Хто живе правильно, той не страждає, а хто не страждає, той не може створити нічого путнього. Але є і творці, яким від народження судилося чути біль інших, бачити виворіт цього світу, не погоджуватися з ним, бунтувати, шукати виходу і шляхів розв’язання.
***
Птахи з розкішним пір’ям – не обов’язково розкішні співаки.
***
Справжній твір мистецтва повинен мати високу й безкорисливу мету – без цього він гине, якщо не одразу, то з плином часу.
***
Справжній успіх часто приходить тоді, коли він уже не потрібен, іноді – навіть після смерті. Мудра природа чинить так, очевидно, тому, щоб слава не заважала творцеві створювати шедеври.
***
Справжній художник не просто зображує на картині предмети, а передає свої почуття. Кожен образ у нього взаємодіє з навколишнім світом, сповнений руху, динаміки, життя.
***
Справжній художник, великий митець має бути вільним, а отже, самотнім. Тому, розуміючи це, Бог наділяє його зазвичай таким характером, що ніхто не може з ним ужитися.
***
Талант – це насамперед велика самотність. Великі речі без самотності, принаймні внутрішньої, не створюються.
***
Творча людина й душевна рівновага рідко сумісні.
***
Творча людина може робити свою справу й без кохання, та коли вона закохана, то більшою мірою здатна на великі одкровення в мистецтві.
***
Творчий процес у своєму протіканні витончується і збагачується, набуває нових вдосконалених граней.
***
У багатьох більш-менш талановитих творців є зазвичай кілька невиліковних болячок, фізичних та душевних ран, які, час від часу нагадуючи про себе, почасти змушують їх братися за перо, за пензель, за стамеску.
***
Творчість – це самоспоглядання Духу.
***
Усяка творчість прояснює та очищує життя. Її мета – утвердження лобові до Бога й знаходження краси у всьому, що Він створив.
***
Художній твір повинен цілюще діяти на мозок і серце людини, спонукати її до творчого натхнення, до прагнення краси, до бажання жити зі світлом у душі.
Валерій Кикоть, «Філософський щоденник»
