Ми ніколи не аналізуємо структуру української еліти. Чому? Бо у нас еліта, не відповідальна за майбутнє нації — відсутня, альбо знаходиться у злиднях і на марґінесі. Тому. Але ми спробуєме сего неподячного черствого та зацвилого од часу хліба. Отже…
Гера.
Народився на вигнанні. Виріс у Карпатах. Закінчив філфак КДУ імени Шевченка. Перше місце праці — редактура відділу поезії у комсомольському видавництві «Молодь». Потім українське радіо та українська телевізія. Перебував у силовому полі Павличка. Школи не створив. Став класиком української поезії при житті.
Отримав Шевченківську премію. Дуже любить гуцульське і гуцулам у літературі толерує тільки за те, що вони гуцули. Любить класичну музику. Дітий не має. Дає прізвище чужим людям. ПОЕТ У ПОВІТРІ. Але мав необережність грошову частину Шевченківської премії однести у касу узаємодопомоги подружжя Жуліків. І позбувся її назавше. Не він один. Але він один мовив про се у журналі «Країна». Гера мовить: як після сього ся людина — Жулік — може бути серед порядних людей і далі очолювати інститут?
Жулік.
На одміну од Гери, талантів не має. Але має талант служити — системі, мамоні, комфорту, режиму. Народився на Волині. Тато ув еміґрації. Попри те син зробив карколомну кар’єру. Чому? Якось виступав він ув Америці і пер на Стуса, Світличного. Надія Світлична кинулася до Жуліка — Миколо, що ти таке кажеш? «Я на службі» — була відповідь.
Жулік був двічі віце-перм’єром, отримав за укладання антології Шевченківську премію (річ немислима). На сов’єцьку роздачу дач у Кончі-Озерній не устиг, то Жулік учинив по новітньому — утяв шмат од поселення П’янова та шмат од Мушкета — та і звів маєток. Потім контора вирішила скористатися з імени Жуліка — доручила його жінці створити фонд — і понесли довірливі українчі свої гроші до Жулихи. І Гера поніс. Піраміда кавкнула. Мільйони доларів зникли у нетрях контори. Жулиха отримала умовний термін. А Жулік…
Що Жуліку станеться? Красується, триндить, парнірує. Йому уже ґарантоване усе — місце у шкільних підручниках, місце на Байковому, пам’ятник на батьківщині, премія його мерзенного імени.
Гера мало де ходе, мало що пише — хіба для ЩУРЯЧОГО ЖУРНАЛУ щось дасть коли не коли та передмовку до якого чергового юного гуцула напише. Отсе усе.
А є у Гери файний вірш, давно писаний але до жуліків звернений напряму:
Обдурять – заболить. І краще видно. Образять або зрадять – запече. По всякому було тобі – а стидно бувало? – Раз… давним-давно. А ще? А вчора? Нині? Завтра теж не буде. У кабінеті, в натовпі, в гаю в собі зречись ґонорної паскуди, обмивши стидом голову свою.
Та й таке. Живіть з сим. Слава Нації.
Роман Кухарук
