А таки є машина часу! Реально! Після занять зі студентами-грінченківцями стрімголов реінкарнуєшся з Оболоні у центр Києва, ближче до родимого Жовтого корпусу Шевченкового університету, щоб у музейній залі колишньої Галаганової колегії, яка дише премудрістю української літератури, послухати півторагодинну лекцію свого університетського професора точнісінько з таким же щирим юнацьким захопленням, з яким слухали його 43 роки тому.
Бо це Василь Васильович Яременко. Академічний інститут літератури в одному тілі! Разючий приклад дивовижної невідповідності повносилля енергії, інтелекту, працездатності і зовнішнім фізичним знакам поважного віку. Чоловік, який рухається майже навпомацки (сказати, що має серйозні проблеми із зором, – це нічого не сказати), зумів видати лише за останні кілька років опасисту бібліотечку книжок. І яких! Томи 
спадщини Бориса Грінченка, Ганни Барвінок, Григорія Чупринки.
І нарешті фундаментальне і справді прецікаве документальне дослідження «Борис Грінченко – національної ідеї смолоскип». В одній із своїх книжок професор Яременко написав: “Коли б ми знали про Грінченка все те, чого не знаємо, або чого нам не давали знати, то ми мали б іншого Бориса Грінченка і перед нами постала б справді священна вершина нашої науки культури і, зокрема, публіцистики”.
Смію запевнити як читач, що нова монографія Василя Васильовича, його науковий, дослідницький внесок у видання багатотомного зібрання Грінченкових творів, яке організаційно і фінансово підтримав світлої пам’яті Віктор Огнев’юк, перший ректор столичного Грінченкового університету, – що цей науковий і громадянський подвиг нарешті відкрив для світу істинну вершину Українського генія.
А про енциклопедичні знання самого професора Яременка, про його унікальну, неопалиму віком пам’ять на історичні дати, цифри, імена, на цілі сторінки творів, іноді напівзабутих, на найменші деталі, про його дар ілюструвати словом давнім і многоцінним наше складне сьогодення, – про це варто написати окрему книжку.
Тимчасом згадане дослідження Василя Яременка про Бориса Грінченка НСПУ висунула на здобуття Національної премії імені Тараса Шевченка. Серйозний виклик Шевченківському комітетові, який за всі свої каденції і ротації пошанував цією святою шаною стільки корпоративно-кон’юнктурного мотлоху, що, преобразивши сей мертвий папір у живе дерево, можна було б заліснити усі Карпатські лисини, утворені хижацькими вирубками.
Є шанс, Шевченковий комітете, нарешті спам’ятатися, згадати, честь якого святого Ім’ені тобі довірили берегти од гендлярської твані. І вшанувати сею відзнакою труд Любомудра, який повернув і повертає нескореній, непереможній Україні її міць, її безсмертя – неоціненні духовні скарби.
Валерій Ясиновський
Доброго дня!