А таки є машина часу! Реально! Після занять зі студентами-грінченківцями стрімголов реінкарнуєшся з Оболоні у центр Києва, ближче до родимого Жовтого корпусу Шевченкового університету, щоб у музейній залі колишньої Галаганової колегії, яка дише премудрістю української літератури, послухати півторагодинну лекцію свого університетського професора точнісінько з таким же щирим юнацьким захопленням, з яким слухали його 43 роки тому.
Ми ніколи не аналізуємо структуру української еліти. Чому? Бо у нас еліта, не відповідальна за майбутнє нації — відсутня, альбо знаходиться у злиднях і на марґінесі. Тому. Але ми спробуєме сего неподячного черствого та зацвилого од часу хліба. Отже…
8 листопада нашому декану Прилюку Дмитру Михайловичу виповнилося би 105 років. Дмитро Михайлович був унікальним — журналіст-практик (сьогодні це у великому дефіциті), публіцист від Бога, письменник, професор, він умів з першого погляду «прочитати» свого майбутнього студента.
Захисниця мови — про захисників «Азовсталі». А що зробите Ви задля порятунку Батьківщини від тих, хто її рятують на передовій? В кого би ще лайном гучніше кинути?…. Тихо молюся, щоб полум’яну патріотку, високочолу інтелектуалку і, ніде правди діти, просто чарівну жінку після всього таки не поперли з Львівської політехніки на вимогу студентів.
