Передивляюся – вчетверте! — фільм «Великий Гетсбі» з де Капріо в ролі Джея Гетсбі (за мотивами роману Скотта Фіцджеральда, що чимось подібен до головного героя свого роману). Звісно, є кращі фільми і естетично довершеніші романи. Але нам завжди важливіше те, що чимось психічно близьке…
Такі люди, як Гетсбі, іноді трапляються. Вони сяють яскравими незвичними зірками над хуторами чи столицями. Їм чомусь заздрять, відчувають неприязнь, їх іноді ненавидять. Деякі люблять їх, відчуваючи поруч присутність різновиду боговідміченості (я не про його матеріальні статки, що можуть бути, а можуть і не бути у людей такого кшталту).
Той прошарок людей випромінює таке внутрішнє благородство і душевну широту, що зіпсуті душі багатьох осіб, не розуміючи цього, шукають там те, чого нема – ні користі, ні підлості, ні дрібязковості…
Так, вони можуть бути – дуже! — неоднозначними. Вони можуть багато дати. Але від них треба вміти брати. А психічні покручі і пересічності не здатні ні на справжню любов, ні на справжню довіру. Для них випадок Джея Гетсбі – поза межами розуміння.
Коли Гетсбі застрелили, без вини винного, ті, для яких він сяяв незвичним світлом, далі злословили і патякали своїми перетрухлими серцями і язиками, так нічого й не збагнувши…
Степан Процюк
