Культура

Геній Діодора Бобира

Я, на жаль, не знаю, як ця книжка читається аварською. Я не знаю, як вона звучить російською. Але українськомовне звучання цього Гамзатового роману-сповіді природне, як отча молитва.

І переповнює захопленням та невимовною гордістю нашою багатющою мовою. Таке враження, ніби українська — одна із автохтонних мов Дагестану.

Це неоціненний геній перекладача Діодора Бобира.

Неоціненний і, здається, досі все ще як слід не оцінений. Скромну книжечку його самобутніх поезій та перекладів, видали один раз у вісімдесятих, уже посмертною пам’яткою славному творцеві.

Мав її у своїй книгозбірні, і досі, смакуючи, повторюю звідти гамзатівське: Мені привиділось, немов джиґіти// Котрі не повернулися з полів// Не полягли, а залишились жити// Перетворившись в білих журавлів.

Як же ж воно тут до місця, оте «джиґіти»!
Не москалізовано-роботизовані «солдати» , а оті леґіні, для яких колиска — мов орлине гніздо, які ще дітьми бачать великі сни, ісповнені духом волі…

Ти лети, мій гриваню, лети//
Оглядатися нам не з руки…
Ну, чим не знайомий мотив нашої рідної козацької пісні? А це — Гамзатов. І це — Бобир.

Премудрі літературознаї, заповзятливі видавці, змилуйтеся: давно аж проситься, аж криком кричить опасистий том літературно-перекладацької спадщини Діодора Бобира. Шляк нас трафить, якщо не збагатимо літературу такою книжкою.

Я за тією скромною Бобиревою збірочкою 80-х досі тужно сумую: віддав добрим людям, а ті любенько й зачитали…

Валерій Ясиновський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.