Сьогодні, 18 серпня, в переддень Спаса, Преображення Господнього, ми мали б зібратися традиційно всією родиною за святковим столом на день народження свого патріарха Володимира Івановича Андрощука… Завітали б його друзі-колеги кіношники, почалися б спогади про незабутні зйомки телесеріалу ” Час збирати каміння”, які б зазвичай переросли в палкі дискусії про українське національне кіно, і художнє, і документальне, яким воно має бути, і… чому його сьогодні нема, такого, без якого нема України, нема любові до неї і гордості за неї.
Але… вже 18 років, як у нашій господі цього дня тихо, і хоч в Бога усі живі, ми їдемо на могилу до Володимира Івановича, щоб побути з ним, щоб нагадати собі, що в Бога усі живі, і живі тим, що доброго створили на цій землі.
Кінорежисер Володимир Андрощук залишив по собі близько сотні документальних фільмів про свій час, про своїх сучасників, про свою Україну, яку безмежно любив і возвеличував, і головну свою працю – 10-серійний історичний художній фільм “Час збирати каміння”… Фільм, який не одному ще поколінню українців буде нагадувати, що час збирати каміння – завжди на часі…
Як мені тепер без тебе?
пам’яті В. Андрощука
У високім синім небі
Янголів веселий щебет…
Поміж мною і тобою –
Міріад світів…..
Сходить сонце вечорове…
А було неначе вчора:
Поміж мною і тобою
Любисток зацвів…
У розповні літо й серпень,
Ах, як ніжно серце терпне…
Поміж мною і тобою –
Спасівські меди…
Чорна туча – чорні крила…
Снігом сивим землю вкрила…
Піді мною і тобою –
Урвище біди…
Стукає у двері лютий –
Не спинити… не минути….
Наді мною і тобою
сіє смерті змрок…
… Як мені тепер без тебе?
Як без тверді?! Як без неба?!…
Поміж мною і тобою –
Лиш – за обрій крок…
Галина Тарасюк
