Вчора перекинулись словом з давнім другом, однокурсником – тримає в інтернеті один із провідних українських сайтів…
— Проконсультувався у друзів-колєґ, – каже, – стосовно «їхніх» акцій, побудови «тарасових» церков, про кошти, що на них уже майже два десятиліття справно розводять український народ, і все таке інше… Кажуть хлопці, правду-істину пишеш… І про ті їхні «скрині», «українські родини», різноманітні всілякі фонди, де заховані «скарби» «отєчєства чужого»…
Отож…
«… Письменник Чингіз Айтматов дав визначення «манкуртизму» (відмова від успадкованих історичних зв’язків з народом, втрата моральних орієнтирів). Він відчув загрозу: своєму народові, його історії. А чи глибинне розчарування Расула Гамзатова [народний поет Дагестану], який побачив, що, фактично, вони, радянські поети та письменники, стали одним із компонентів утілення ідеї денаціоналізації».
Це з інтерв’ю знаного мовознавця Павла Гриценка: «Для порятунку України мусимо скористатись досвідом русифікації від КГБ».
Ті всі «вітчизноньки» і «народжені в степах» «комуністки марії», що гасали на комбайнах СК-4 одбитими в одноосібних куркулів «колгоспними ланами», …
«і вставали роки пшеницями ярими.
І ростили дітей комісарами», поеми про «паризькі комуни» і «чілі», «рубіжні» «позиції» про «орденоносних» холуйних «райкомівських секретарів», … переписані, власноруч, їхні «романи-повісті» й багатотомні «щоденники»!!! – на догоду жидівській компартії і її центральним комсомолам, потому – навпаки… зокрема чогось, «в тупу», раптом-несподівано «переробилися» і стали на кін, «Вічні кортеліси»: якихось два-три роки тому Вол. Яворівський, (нагадаю вкотре!!!) «впопихах», достоту почистив-перевернув, зрозуміла річ, під нинішню Україну – свої конторні енкаведешні «записи», позбавивши їх цнотливої «вічности»…
Три довгих дні я дико сатанів од того, як професійний пропаґандіст і його підручні (сам такої роботи він не подужав би — певно, котрась із молодиць з Гончара, 52 взялася допомогти) переінакшили-перешманали всю ту «повість».., де в тексті були «наші» – стали «п’яні комсомоли» і т.ін.
Така собі пластична операція.
На всі «сто». Отож, замовлення ЦК компартії УРСР від 1981 року і зокрема її ідеолога Леоніда Кравчука кастроване… паралельно – «довготривала боротьба в застєнках «цк кпу» і «вєрьховних совєтах» за українську мову… потому писані «закриті рецензії» і «доноси» – на «товаришів-братів по перу»… відтак – «сталінські-лєнінські», гос-держ-респуліканські премії… «лєніно-шевченколобизаніє-поползновєніє-повзання» – ті самі автори-прізвища, що перекочовують туди-сюди зібраними текстами-книжками… відьомські лакуни… легіонні – всі в анцихристах – ієзуїтські виверти… і всі вони на радіо, в телевізії… і перевидають-перевидаються… перефарбовані-перемальовані-ряжені – по шевченківських комітетах-преміях-коронаціях сидять… хочуть, щоб їх заносили до шкільних програм, учили-читали діти… і од того… ще й шаленіли-дуріли…
Та мракобісна чортівня перевертається там у своїх пекельних казанах од того «глубокого бурєнія» і їхніх «діяній»!!!
Вони – молодечі. І живучі. Отож, досі – «запас мощності» дуже великий. Одначе, зрештою, ці авгієві стайні треба вже, хоча б через 28 років, по самостійницьких українських началах, таки почати вичищати. Поки ще всі живі! А не за стонадцять літ потому…
Як про голодомори і лейзерівські, каґановіча, енкаведешні репресії згадувати-говорити-писати. Це до чинних люстраційних рад і комітетів. Їхнього обов’язку і фахового cумління.
«Радянськi письменники мають вiдповiсти за свою спiвучасть у злочинах проти людства», — значив свого часу Евген Пашковський («Література як злочин», «Слово», ч.6, 1992 р.). А так поки що — ГОЛА ПРОФАНАЦІЯ.
Олександр Сопронюк
