Культура

Холодний світ з теплом Різдва

Зі зрозумілих (або не зрозумілих) причин Різдво не має для мене жодного релігійного забарвлення. Справа звісно не в тому, що я не вірю у дива. Швидше навпаки. Не просто вірю, а достеменно знаю, що вони існують. Одна лиша наша присутність у велетенському Всесвіті, на цій планеті найголовніший доказ того, що дива справді існують. Принаймні біологічні. На жаль, скептики про це часто забувають. Усупереч усій неймовірності цього факту.

Прожиті роки додали до цього, так би мовити, базового дива, досвід того, що у реальному, фізичному житті незвичайні речі/події/випадки також трапляються. Іноді. Але при чому тут віра?

Однак це зовсім не означає, що я так само позбавлений передчуття Різдва. Суміші якихось плутаних уявлень, уривчастих спогадів і ще більш примарних очікувань, врешті просто реальних чи вигаданих різдвяних історій.

Одні лише «Дари волхвів» О’Генрі чого варті. Дари, які так вражають дитячу/підліткову/дорослу уяву, залежно від того, коли про них зазвичай вперше довідуються. Пригадуєте, про отой гребінь для обрізаного волосся і ланцюжок для проданого годинника? Це тільки з віком, особливо якщо живеш в Україні, починаєш розуміти, що навколо насправді безліч таких історій. Запитайте першого-ліпшого знайомого, який живе на зарплату, або пенсіонера.

Мені подобається, коли на Різдво лежить сніг і морозно. Передчуття тривалих вихідних, коли завмирає ділова активність. Вечірнє світло у вікнах людських осель. Ціла індустрія Різдвяних розваг і фільмів, напрацьована за роки існування цього трохи більше, ніж просто ще одного свята. Саме у ці дні, чомусь, загострюються всі відчуття, хочеться коїти непродумані вчинки. Те, що упродовж року було буденністю раптом набуває значення, виглядає як не знаком, то символом. Принаймні мені так хочеться думати.

Ось і цього разу звичайний лист від давнього приятеля з Німеччини, який зовсім недавно вимушено став німцем, але якого я знаю багато років, породив такі відчуття. А він усього лише попросив мене замовити для нього у видавця мою книгу про колишнього чернівчнина Петера Деманта. І тоді ця вічна історія про людське життя стане одним з його Різдвяних подарунків, який до Німеччини йому привезе мама. Навряд чи ця загалом буденна ситуація справила би на мене таке враження, якби відбулася в будь-яку іншу пору року.

А може в цьому й полягає символ і значення Різдва? Нагадувати, у першу чергу самим собі, про якісь дуже прості, але насправді первинні речі людського співіснування. Дарувати самим собі, одне одному і приймати у відповідь від інших маленькі радощі у байдужому до нашого існування холодному світі?

Юрій Чорней

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.