Тисячі людей щодня проходять повз оці два будинки і не здогадуються, які любовні флюїди витали між ними колись. Будинки ці розташовані вздовж одної з магістральних вулиць Києва — Богдана Хмельницького, їх розділяє маленька вуличка Михайла Коцюбинського. А двох їхніх мешканців розділяли непереборні (хоча — чи вже аж такі непереборні?) життєві обставини.
Ліворуч – Роліт, будинок українських письменників, і в ньому жив геній української поезії Павло Тичина, а праворуч — сталінка, в якій жила геній українського співу Оксана Петрусенко.
І Павло Тичина був безтямно у неї закоханий. Хоча — офіційно одружений з Лідочкою Папарук. Пишу офіційно, бо аби зважитись на цей крок – одруження з Лідочкою – поетові знадобилося 23 роки. Познайомився він з 16-річною Лідочкою, яка моментально закохалася в блідого красеня в пенсне і з кларнетом, у 1916-му, а взяв з нею шлюб – в 1939-му.
Звісно, усі ті 23 роки вони жили разом, однак друзям, які заходили до поета в гості, він представляв Ліду як свою покоївку. Або – просив заховатися у ванній…. Воістину – жіноча любов річ незбагненна… Але про шлюб цей Лідочка мріяла усе своє життя.
… А тим часом в будинку напроти поселилася Оксана Петрусенко. Як свідчили очевидці, коли велика співачка виходила на маленький балкончик з гіпсовою балюстрадою в стилі сталінського ампіру і розспівувалася (а розспівуватися вона любила на свіжому повітрі), Тичина переставав дихати…
Історія замовчує, чи було між поетом і співачкою щось більше, аніж оті розпівування на балкончику, які звучали для Тичини небесними хоралами… Відомо напевне лише одне. Коли в 1940 році Оксана померла на восьмий день після пологів (за легендою її отруїли через ревнощі, на замовлення дружини маршала Тимошенка…), Павло Тичина з горя відмовився їсти.
Через кілька днів вірна дружина Лідочка умовила таки поета повернутись до життя…. Однак він навідріз відмовився й далі жити у цьому домі, з вікон якого було видно спорожнілий балкончик Оксани… Ось тоді Тичини переїхали на вулицю Терещенківську, де й сьогодні квартира-музей Павла Тичини. Квартира, з вікон якої видно лиш мур жовтого корпусу університету.
P.S.
Нині я вперше побачила Роліт саме з такого ракурсу, зверху, хоча з дитинства живу коло нього і завжди мріяла поселитися на верхньому поверсі отієї башти, у якій, за задумом архітектора, мав би бути музичний салон з білосніжним концертним роялем посеред…
Галя Плачинда
Краще, як сказав колись у далекому 1928 році Олександр Олесь (Кандиба) про цього полохливого кота, «Дон Жуана української літератури», не скажеш:
«І ТИ ПРОДАВСЯ ЇМ, ТИЧИНО, І ТИ ПІШОВ ДО МОСКАЛЯ?
О, бідна мати Україно, в журбі головонька твоя,
В кривавім морі по коліна Стоїть без сорому в очах
Поет колишній наш, Тичина, І прославляє смерть і жах.
Прилюдно б’є катам поклони, катів оспівує в піснях,
А з-під землі ідуть прокльони Борців, розп’ятих на хрестах.
Іудо, ти шляхетний, жиде, – Пішов, повісивсь в самоті.
Павло Тичина… цей не піде – Він сам розіпне на хресті.»
Українські літературні критики за кордоном в той час писали:
«Поета Павла Тичину, Україні Богом даного, Москва спотворила, перемучила й перетворила на радянського віршороба Дичину».
«Тичина – геніальний поет з душею страхополоха».