Люди вірять в міфи та казки. На цій вірі паразитують аферисти і політики. «Сілой любві жєнщіна отрастіла сєбє давно удальонний яічнік і тєпєрь жівьот полноцєнной половой жізнью», або «Вчителі в Україні будуть отримувати 3000 євро зарплатні»… Наївні та легкодухі ведуться.
Виплекана на міфах і казках з дитинства, наша свідомість у дорослому віці також прагне спрощеного пояснення складних життєвих процесів, а тому розвішувати ярлики і множити соціальні стереотипи — улюблена справа не тільки парламентської монобільшості, а й простого народу який повірив у міф «прєза с тілівізеря».
Проте зараз — інша болюча для суспільства тема. Чорнобиль. Який і досі живе з навішеним на нього ярликом «місця найбільшої у світі техногенної трагедії», що, поєднавшись з питомо українською традицією одвічної журби та прославляння «пи*деця в усьому», породив оцей удавано співчутливий вираз обличчя та багатозначне прицмокування губами: «да-а-а, Чєрнобиль це дійсно, це п…дець!» — кажуть про старовинне українське місто на правому березі Прип’яті.
Так ось, шо я скажу: час міняти ставлення до Чорнобиля, бо нині це справжнє МІСЦЕ СИЛИ і ПОТУГИ.
За 35 років відсутності у цих краях активної людської діяльності маємо нульовий радіаційний фон, найбільший в світі біосферний заповідник площею понад 2600 кв. км з первісною флорою та фауною, унікальну інженерно-технічну споруду «Саркофаг», співмірний за масштабами з єгипетськими пірамідами, але головне — МІФИ про Чорнобиль, які цікаві та зрозумілі усьому світу.
Плекання міфів про самих себе — найперше завдання національних еліт. Та оскільки Україна тільки знаходиться у стадії їх формування, то почасти користується чужими, часом нав’язаними зовні міфами про одвічних невдах, чорноротих заздрісників, схильних до міжусобних конфліктів, розбрату, чварів, дріб’язкових суперечок, обмежених провінційних тупаків із хуторянською свідомістю, буйних анархістів не здатних до зважених структурованих державотворчих дій. І це, почасти, правда. Сумна і сувора постколоніальна правда. Адже (повторюся) ми тільки формуємо національну еліту.
Але я глибого переконаний, що журба і захланна мрійливість — перші ознаки рабської ментальності. Справжня бо еліта — це воля і наступ, це шал і кураж завойовника, а не опущені в келих сумні вуса одвічного невдахи.
Ось чому в аспекті нинішнього ставлення до Чорнобиля нам треба, відживши трагедійні часи, лишити про них історичну пам’ять, але рухатися вперед до переформатування сприйняття терміну Чорнобиль, у символ Відродження та нової Потуги, що, у міфологічному контексті цілком збігається з процесами сучасного українського націєтворення.
Із зруйнованого вибухом чорнобильського реактора почався повільний розпад СРСР. Із відновлення екології та унікальності Чорнобильських місць починається й нова хвиля Українського Відродження.
Антін Мухарський
